Прийде день, коли ти зустрінеш свою другу половинку. Ви побачитеся і ти просто відчуєш, що так, це воно.
Тобі не доведеться одягати маски поруч з ним і боятися показати свої щирі емоції. Тобі не доведеться перевіряти його повідомлення і стежити за лайками в соціальних мережах. Тобі не буде потрібно слідкувати за кожним його кроком. Тобі не знадобиться гадалка, щоб дізнатися про його почуття.
Він одразу дасть тобі зрозуміти свої наміри. З його вчинків і слів ти побачиш, що потрібна йому. Він завжди знайде час на тебе і буде радий провести разом вихідні. Він буде ставитися до тебе так, ніби ти подарунок і сенс його життя.
Ти обов’язково зустрінеш того, хто поверне віру в щире кохання.
Це трапиться в найнеочікуваніший момент. У твоєму серці буде пусто й порожньо, а надія давно згасне. Буде здаватися, що ти більше ніколи нікому не відкриєш свою душу, яка стомилася від попередніх відносин.
Та він все змінить. У тебе знову з’явиться надія і бажання впустити когось всередину. З ним все буде просто, легко та гармонійно. Ти покохаєш і забудеш про негативний досвід.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ви будете на одній хвилі і дивитиметеся в одному напрямку. Тебе будуть цінувати і доводити своє кохання кожного дня. Ваші відносини стануть дорогими і безцінними.
Тобі не просто пообіцяють весь світ, а зроблять тебе його частиною.
У тебе не виникатиме жодних сумнівів. Ти відчуєш, що це той єдиний. Ти будеш впевнена у щирості та серйозності його намірів та почуттів.
Він кохатиме тебе такою, як ти є. Без масок і прикрас.
Поруч з ним ти зможеш залишатися собою. Тобі не потрібно заслужити його кохання. Не потрібно чекати, поки він визначиться з почуттями. Не потрібно переховуватися від чужих очей, наче ти – брудний секрет і незрозуміла інтрижка.
Тобі не доведеться контролювати кожне своє слово і кожен вчинок.
Ти забудеш про розбите серце і знову відкриєш свою душу.
Тоді ти зрозумієш, чому раніше нічого не виходили. Це все було не те, а зараз ти зустріла свою половинку.
Ти отримаєш ту любов, на яку заслужила. Вона буде взаємною, ніжною та прекрасною.
А ви вірите в кохання?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
