Ірина з Богданом понад 10 років разом. Вони звичайна сім’я із середнім достатком. Хоча чоловік з дружиною добре ладнали, але почуттів між ними давно не було. Ірина за цей час поправилася, а Богдан полисів. Та й побутове життя залишило свій слід.
Однак їх все влаштовувало до одного випадку.
Одного дня Ірина поверталася додому, коли раптом побачила як її чоловік виходить з сусідньої квартири, застібаючи сорочку. Жінка одразу влаштувала скандал і не слухала жодних виправдань Богдана, який разом із коханкою переконував, що він просто лагодив їй кран.
Розлючена дружина зайшла на кухню сусідки і почала бити увесь посуд. Зупиняти її було марно.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Потім Ірина повернулася додому і зібрала усі речі чоловіка в одну валізу. Віддавати йому все готове в руки не хотіла, тому викинула одяг через вікно. Богданові нічого не залишалося робити, окрім як зібрати речі і піти геть.
Тоді жінка подивилася на себе по-новому. Вона побачила в дзеркалі недоглянуту і повну пані. Це підштовхнуло її до змін. Вона сходила в салон краси і купила новий одяг. Ірина хотіла, щоб усі знайомі були вражені її перевтіленням.
Натомість усі переконували її пробачити чоловікові і помиритися з ним. Після розставання він почав пити, тому йому потрібна була допомога. Однак жінка не змінила свого рішення і була впевнена в тому, що зможе знайти собі кращого обранця.
Через декілька тижнів пролунав дзвінок у вхідні двері. Там на Ірину чекала молода сусідка, яка з усмішкою на обличчі вручила їй запрошення на своє весілля. Виявилося, що молодиця виходить заміж за свого однокурсника, а розбиті тарілки були на щастя.
Нарешті Ірина зрозуміла, що Богдан говорив правду. Він не зраджував дружині, а допомагав сусідці з сантехнікою. Виходить, що вона даремно його прогнала. Ірина вже шкодувала про свій вчинок.
Зрештою вона вибачилася перед Богданом і запропонувала йому повернутися до неї. Він не одразу погодився, але все ж пара помирилася. Тепер Ірина слідкує за собою, а її чоловік навіть не задумується про зраду.
А як би ви вчинили на місці жінки?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
