Тетяна була перспективною нареченою з непоганою роботою і власною квартирою. Єдиним її недоліком була Варвара. Як тільки потенційні наречені дізнавалися про племінницю, то одразу тікали. Ніхто не був готовий брати на себе відповідальність за чужу дитини, а жінка відмовитися від опікунства не могла.
Сама дівчинка не була товариською чи дружелюбною.
Протягом трьох років життя в місті вона продовжувала згадувати своє село. Незважаючи на скромні умови, там їй було набагато комфортніше, а тут навіть діти не прийняли її. Особливу неприязнь Варвара відчувала від другокласника Бориса.
Якось пізно ввечері дівчинка стала свідком розмови тітки з подругою:
– Ти ж розумієш, що я не можу відмовитися від Варі. Після тієї пожежі вона залишилася круглою сиротою. Пощастило, що вона тієї ночі була в сусідів. На додаток ще й брат мій зовсім з’їхав з глузду. Важко. Мабуть, заміж я таки не вийду. А удочеряти дівчинку я також не збираюся. По-перше, у неї складний характер, по-друге, я ж їй не мати, а по-третє, з пільгами для сиріт жити простіше.
Тоді Варвара й зрозуміла, що вона насправді нікому не потрібна. І правий був Борис, який постійно сміється й знущається з неї і її вкритого веснянками носа. Мабуть, краще б тітка залишила її в дитячому будинку. Там вона б не відрізнялася від інших, а зараз в школі вона була білою вороною без батьків.
Тетяні було не легко. Вона ледь справлялася із труднощами на роботі, на особистому фронті було пусто, а Варя постійно бешкетувала, ніби на зло. Тітка зранку збирала їй портфель заплітала колоски, а потім отримувала дзвінки від класної керівнички зі скаргами.
Нещодавно вчителька заявила:
– Тетяно Яківно, поясніть, навіщо ви взяли на себе таку відповідальність за племінницю, якщо не готові дбати про неї? У неї сьогодні знову немає альбому і фарб для малювання, а ви бачили що у неї на голові робиться? Коли прийде черговий запит з опіки, то я навіть не знаю, що маю написати.
Звичайно, жінка відчувала обурення і образу через таку несправедливість.
Проте на Варю тітка ніколи не кричала. Вона закривалася в душі і через сльози випускала свої емоції. Тетяна не розуміла, через що малеча така колюча? Чому вона не підпускає до себе?
Жінка намагалася розмовляти з Варею, але все було марно.
– Скажи, навіщо ти дістала альбом з фарбами? Я ж поклала тобі їх у портфель.
– Я не хотіла їх брати з собою.
– Зрозуміло, а для чого зачіску зіпсувала?
– Захотіла, – сказала дівчинка.
На цьому діалог й закінчився.
Та все що було до цього випадку – квіточки. До Тетяни зателефонували з дирекції школи і терміново викликала її на зустріч.
– Ми постійно закриваємо очі на маленькі витівки Варі, але цього разу дівчинка перетнула межу. У її портфелі ми знайшли новий телефон однокласниці Алли. Дівчина викрала його і це підтвердить Борис, який бачив нашу знахідку на власні очі.
Заплакана Варя мовчки сиділа на своєму місці. Тетяні одразу стало шкода дитину. Вона обійняла її, а потім неочікувано випалила:
– Хто дозволив вам розкидуватися звинуваченнями? Тим паче привселюдними? Хто дозволив вам нишпорити у її приватних речах без моєї присутності? Варя має свій телефон, тому красти чужий їй без потреби! Я їй довіряю! І не потрібно спихати все на те, що вона сирота! Вона не самотня, бо має мене і живе в благополучних умовах!
– Тітко Таню, я знаю, хто це зробив! – раптом зізнався Борис. – Це Алла підсунула Варі телефон. Вона розлютилася на те, що мені подобаються її веснянки. От і вирішила помститися!
– Зрозуміло, – холодно сказала Тетяна. – Пропоную договорити в директора у кабінеті і майте на увазі, що це вам не зійде з рук, – звернулася вона до вчителів. – А ти Варю, вдягайся! Я тебе зараз заберу додому.
У племінниці очі світилися від щастя.
– А можна я з вами піду? – запитав Борис. – Мені по дорозі.
– Звичайно. Ти наш герой, – відказала Тетяна. – Ми зобов’язані пригостити тебе тортиком. Так, доню?
– Так, мамо.
А як би ви відреагували на місці жінки?
