Після весілля свекруха Надія Василівна дозволила переїхати до її квартири. Звісно, що ми були їй вдячні, але жінка вважала, що одного слова недостатньо. Тому часто просила гроші за оренду квартири. Мовляв, ми їй винні!
Потім взагалі почала у сина забирати зарплату. Точніше, Віктор сам їй все віддавав.
– Ти ж розумієш, що зараз комунальні послуги дуже подорожчали. Моя мама не в змозі оплачувати такі витрати. Тому краще віддати їй гроші – пояснював чоловік.
Сподівалася, що з часом все налагодиться. Та й у мене була хороша зарплата, вистачало на всі потреби та розваги. Ми почали відкладати гроші на власне родинне гніздечко. Ось назбираємо на перший внесок за іпотеку – та одразу переїдемо від пані Надії. Ще й обрали район, який знаходиться якомога далі від родичів.
Одного ранку я поспішала на роботу. Вже переступила поріг, як чую, що мене гукає свекруха:
– Іро! У нас холодильник порожній! Ні м’яса, овочів, яєць, сиру – взагалі пусто! Як я своєму чоловікові вареники буду ліпити? Після роботи заїдь до супермаркету, ось тобі список і не забудь!
– А гроші?
– Які ще гроші? Хіба ти не забула, що живеш у моїй квартирі? Думаєш, що будеш тут просто так жити?!
Вирішила не сперечатися зі свекрухою, щоб не зіпсувати собі настрій. Ще й на роботу запізнювалася. Тому ввечері я самотужки тягла додому три великі пакети з продуктами. Розкладаю все у холодильник, а пані Надія тут як тут:
– А що це ти таке купила? Таку ковбасу ми не їмо, вона погана! От попросила на свою голову! Завтра поїдеш та купиш все знову, а ці продукти можеш сама їсти.
Ось так я жила. Цілий тиждень бігала туди-сюди, адже свекрусі не догодиш. Одного вечора хотіла поговорити з Вітею та пояснити ситуацію, бо не могла вже такого відношення терпіти.
– Ну ти ж хіба не розумієш, що ми живемо у її квартирі? Також користуємося пральним порошком, милом, зубною пастою. Навіть готуємо обід на роботу зі спільних продуктів. Просто моя мама звикла купувати багато, щоб було на запас!
Нещодавно зранку мене розбудила свекруха:
– Прокидайся! Скільки можна спати? Скоро моя донька приїде з онуками, а вдома нічого солодкого для них нема. Треба, щоб ти побігла у магазин та купила якісь солодощі. Тортик та цукерки, щоб племінників почастувати.
Я засинала на ходу. Обрала найкращий тортик, цілий кілограм улюблених цукерок діткам, які були не дешеві. Потім ще на кухні крутилася цілий ранок, щоб їм з дороги щось домашнє приготувати. Звісно, що ніхто навіть дякую не сказав. Правда, свекруха удавала, що це вона насправді тут господарює, хоча ніколи мені не допомагала.
– Іринко, я тут глянула, що у Петрика нема курточки тепленької, а ось Оленці треба нові черевички купити. Осінь скоро. Завтра підеш у магазин та купиш одяг.
– Гаразд. Але у мене буде зарплата тільки через тиждень. Поки ще тепло, не треба поспішати.
– Як через тиждень тільки зарплата?! Ой, а як ми всі разом жити будемо?
– Так у нас все є. Я декілька днів тому купила всі необхідні продукти, холодильник не порожній. Та й у нас з Вітею є витрати на особисті потреби!
– Сину! Ану йди сюди. Тільки глянь, що твоя жінка каже! Хоче на нашій шиї висіти та гроші жаліє для малюків!
– Мамо, заспокойся. Ми тільки декілька днів тому тобі віддали гроші за комунальні послуги. Купили м’ясо, овочі, фрукти й ласощі для племінників. Та й у тебе є пенсія, не пропадемо з голоду!
– Так я твоїй молодшій сестричці весь час допомагаю. У неї маленькі діти! Мали б совість!
Ми тоді дуже посварилися. Пані Надія дорікала, що я невдячна жінка та нахаба.
Наступного ранку збираюся на роботу й хотіла приготувати сніданок собі та чоловікові. Відчиняю холодильник – а там порожньо! Ні яєць чи хліба, баночки з-під круп порожні. Та навіть не було порошку прального й мила!
– А я все віддала донечці. Ми ще собі все купимо, ось тобі список, заїдеш після роботи у супермаркет. У неї ж малі дітки, для доні нічого не шкода!
Я не витримала. Розірвала список у свекрухи на очах та почала збирати всі свої речі. Не хочу більше жити з такою людиною під одним дахом.
– Будь ласка, давай не будемо зараз сваритися. Зробимо собі окремий бюджет, купуватимемо продукти й побутову хімію тільки для нас. Скоро вона заспокоїться!
– Ні! Мені вже набридло таке життя. Я вже не маю сили забезпечувати твою родину. У них є свої гроші, то нехай їх і витрачають. Хочеш – можеш залишатися тут. Але ноги моєї більше не буде в цій квартирі!
Тоді я переїхала на тиждень до своїх батьків. Вони мене з радістю прийняли та підтримали. Вже збиралася подавати заяву на розлучення. Але одного дня до нас прийшов у гості Вітя. Слізно просив вибачення та обіцяв, що від сьогодні ми будемо жити тільки удвох. Без його матусі.
Дівчина вчинила правильно? Можливо, вона надто прискіплива до свекрухи? Чи навпаки?
