Олена була щасливою жінкою. Люблячий чоловік і будинок в селі, який він щойно купив. Вона сильно про такий мріяла. Чого ще можна було хотіти?
Чоловік її був старшим на 15 років. Для неї різниця у віці не була важливою, адже головне його ставлення і взаємні почуття, а не думки інших. Вони справді любили один одного.
Жінка якраз влаштувала прибирання перед святами й раптом у двері гучно постукали. Це її трохи злякало, але вона гукнула: “Відчинено!”.
Ввійшла висока жінка. Озирнулася, гордо прийшлася по кімнаті й спитала:
– А Олег вдома?
– Ні – Олена похитала головою і все ще не могла збагнути що відбувається, – а ви хто?
– Я хто? А що Олежик тобі не сказав? Я – Вікторія, його перша дружина – жінка єхидно посміхнулась, – по очах бачу, що не казав! От хитрун! А тебе як звати?
Жінка простягнула руку поздороватись, але Олена не знала, що їй робити.
– Олена – промовила вона.
– Гарно живете бачу! Будинок хороший, обживаєтесь! Не те що мене одну з дітьми залишив. Ну якщо його ще немає, то піду я. Справ по горло, може пізніше забіжу. Ти якщо маєш якість питання про чоловіка, то можеш сміливо задавати, я його добре знаю. Ну бувай!
І жінка так само гордовито вийшла, оглядаючи все навколо. Через годину повернувся Олег. Підійшов до дружини, обійняв її й поцілував.
– Як твій день сьогодні? Втомилася?
– Витерла пил, попрала одяг, помила підлогу, згортувала обід і розклала речі.
– Ну ти моя господиня!
– Але сьогодні у нас була гостя. Сказала, що твоя перша дружина. Вікторія.
– А що вона хотіла? – пробурмотів чоловік.
– Не знаю. Побігала по дому. Хотіла тебе побачити й ще наче в подруги напрошувалась.
– Ой, ти її не слухай. Вона прилипає як реп’ях. Та і не даремно я з нею розвівся, щоб тепер бачити у своєму домі. Краще з нею не зв’язуватись – наполягав той.
– А чому ти про неї не розповідав?
– Та тут нічого розповідати. Довелося одружитися, бо вона від мене завагітніла. Я ще був молодим, безголовим. Але тепер нам немає чого ділити у кожного свої сім’ї.
Наступного дня Олена відправила чоловіка на роботу, а сама пішла на грядку біля хати. На неї дивилася цибуля, що обросла бур’яном.
– З чоловіка нічого взяти! Все приходиться робити самій! Правда ж? – пролунав за 10 метрів знайомий голос, то знову була Вікторія, – ти краще моркву посади, він її дуже любить. Як тобі спалося на новому місці?
– Добре, дякую!
– І капусти насади побільше! З дитинства її любить – жінка вже сама перейшла через паркан і наблизилась до Олени.
– Я взагалі то хотіла квіти посадити.
– Ти що? На городі й квіти? Хочеш, щоб ціле село вас засміяло?
– А вам що до мого городу і моїх квіті? Це моя справа! – не втрималась Олена.
– Ти як до мене говориш? Я ж тобі добра бажаю, хочу життя спростити й вашим стосункам помогти!
Після цього візити Вікторії були щодня. На кожному кроці вона вказувала Олені, як та має робити, як прати, як мити, що варити. Тільки Олег йшов на роботу, вона моментально з’являлась на горизонті й давала нікому непотрібні поради. Ще й в магазині просила купити їй продукти, бо сама не встигала.
– Олеже, прошу, поговори з нею! Я вже не можу її бачити! Мені хочеться втекти подалі від неї! – скаржилася Олена.
– Тепер ти знаєш, чому я від неї пішов. Це найвпертіша людина на світі. Але я постараюся її переконати.
Та чи він погано постарався, чи то така настирливість Вікторії, але наступного ж дня жінка знову була у них. Тоді Олена вже не змовчала.
– Відчепися, будь ласка! Я не потребую твоїх порад, це вже переходить всі межі!
– Я зі всієї душі! Хотіла бути корисною тобі! А ти така невдячна! Ой, скільки я на тебе часу потратила! А ти мене з брудом мішаєш!
Відповідь Вікторії трохи засмутив Олену, вона подумала, що могла виразитись якось м’якше. Але після тієї розмови вона не бачила “подругу” цілий тиждень. І з радістю думала, що це нарешті кінець.
Того сонячного дня Олена щаслива вийшла босоніж на подвір’я і солодко потягнулася. Та вже за мить звідкись пролунало:
– Олена, мій чоловік риби багато наловив, візьмеш собі карася?
Жінка розсміялася істеричним сміхом:
– Господи, за що мені ці муки? Це колись закінчиться чи я просто зійду з розуму? Чого ти знову приперлася?
– Як чого? Рибу принесла. То як, береш? – Вікторія не розуміла в чому справа.
– Давай, все одно не відчепишся!
Чи подружаться колись жінки?
