Ольга поспішала додому як на свято. У шлюбі вона була вже п’ять років, але вперше так надовго лишилась без чоловіка. Три тижні – ціла вічність!
Скучила нестерпно. І хоч вони часто зідзвонювались, та хіба ж цього достатньо людям, які один одного обожнюють?
Щоб повернутись додому хоча б трохи раніше, Ольга працювала понаднормово кілька діб. Так хотілось зробити Дмитру сюрприз! Він був би до нестями щасливим.
І от вона заходить у рідну квартиру. А на їхньому затишному ліжку солодко спить якась жінка!
«Ще й старша, аніж я!» – встигла збагнути Ольга.
У ванні текла вода.
“Дмитро точно там!” – усвідомила Ольга.
Духу вистало лише на просту втечі із власної квартири. Навіть сумку лишила.
Оля не знає, куди і як довго вона йшла. Сльози не закінчувались.
В думках повторювалась: “За що? За що це все?”
Розгорілось бажання знову зайти у квартиру, схватити за волосся оту-от… А потім побігти в душ і глянути в очі зраднику!.
Вона навіть уявила його обличчя в цей момент.
Наступна думка – попрощатись повідомленням. Майже зробила задумане, а в останній момент передумала.
Щоб викинути з голови картину зради, Оля почала бігти
Та все ж здоровий глузд взяв гору. Вона завжди казала: “До всього треба підходити з різних сторін і завжди з холодним розумом”
І ось тепер їй самій довелося скористатися таким правилом.
Оля стишила ходу, складаючи в голові великий пазл.
“Може, в цій зраді є і моя вина? Я ж постійно на роботі. Стосунки через це гірші, ніж хотілося б. Його вина, звісно, значно більша. Але ж і я не свята…
Він же кликав мене на побачення, а я відмовляла! А коли ми востаннє десь були разом? У ресторані, на виставці? Та навіть просто у парку! А ж я просто хотіла валятись в ліжку цілі вихідні. Втомлювалась, бачите. А він же теж працює. Так само, як і я.
Я на дієті, а він любить різні смаколики. То чого ж не можна було приготувати лише для нього щось особливе?
Пропонував до батьків гайнути на вихідні, а я відмовила. Це ж його рідні! Хіба так можна було?
Я жахлива дружина. От і все. От він і не зміг так більше жити. Йому ж теж ласки хочеться, уваги. А хіба є те все могла дати?
От так і сталось…”
Сваритись, мабуть, не варто. Розлучатись – тим більше. Це ж всього один раз. Таке можна і пробачити. Це ще не означає нічого. А якщо він любить ту жінку? Тоді треба його відпустити. Не можна заважати справжньому щастю.
У голові закрутили сцени прощання з Дмитром. Все було так натурально, що Ольга знову не стримала сліз.
Спочатку вона каже чоловіку, що все знає, але не хоче сваритись: це ж добре, нарешті знайти свою людину.
Потім – дивиться йому в очі, бере за руку та вдячно згадує щасливі спільні моменти за ці роки подружнього життя…
Ось він з провиною дивиться на неї і ніяк не відпускає її руки.
А це – той самий прощальний поцілунок у носа. Його коронний…
Та, нарешті, він повільно відпускає її та йде геть
А вона в сльозах проводить його поглядом.
Та тільки Оля відпустила Дмитра в самостійне, щасливе життя… вона зустріла його на вулиці!
Чоловік кудись дуже поспішав та нервував.
Ольга зрозуміла, що ноги принесли її до рідного двору.
– Дмитре?! – гукнула чоловіка Ольга, думаючи, що то все ж не він.
– Оля! – Радісний Дмитро кинувся бігти до жінки. – Як ти тут? Ти ж мала завтра… Але це просто супер! От тільки..
– Поганий видався сюрприз? – ледь чутно запитала Ольга.
– Що ти кажеш? Хороший, хороший сюрприз! Я дуже радий! Але… У нас там той, Михайло… з дівчиною… ніби й одружитись думали… Та попросили кімнату, а я не відмовив. Все одно вночі сьогодні працював. А от чи вони вже все… Не знаю.
– То давай і заважати не будемо? – прощебетала щаслива Оля, яка все зрозуміла, – давай у кіно зайдемо, доки є час. Я так скучила…
Того дня Оля дуже змінилась. Її наповнила мудрість і жіночність. Вона усвідомила багато речей, хоча Дмитро про те навіть не здогадувався.
Ольга відчула, наскільки любить чоловіка, і наскільки щаслива поряд із ним.
Вона за це йому дуже вдячна.
Чи змогли б Ви пробачити зраду?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
