Метушливий ранок. Кожен поспішав по своїх справах. Багато людей їхало у метро. До наступної станції залишалася хвилина.
– Перепрошую, будете зараз виходити? – Хтось спитав ніжним жіночим голосом позаду.
– Так. – Відповів Дмитро.
У тому голосі йому щось здалося таким знайомим. Він не встиг озирнутися, як двері вагону відчинилися. Коли всі виходили він таки кинув поглядом назад. У ці долі секунди обличчя жінки також повернулося до нього. Він зрозумів, що це була Оля і привітався, кивнувши головою.
– Дмитро? Це ти? – Від неочікуваності спитала вона, а потім посміхнулася і зупинилась поруч.
– Яка зустріч, правда? Давно не бачились. Ти поспішаєш, давай десь присядемо?
Далі вони вже були в кафе. Посмішка не сходила з лиця Олі.
– Ну, розповідай! – Загадково почала жінка.
– Машина сьогодні зламалась. Я завжди на ній їду на роботу, а тут думаю випала нагода покататись в метро, а не стояти знову у заторах. Навіть якась ностальгія наступила. Та що там я. Краще ти розкажи як сама поживаєш, чоловік, діти?
Жінка радісно глянула на нього. Він згадав, як обожнював цілувати її круглі щічки.
– Так, я вийшла заміж, але мамою ще не стала. А в тебе як зі стосунками, маєш когось? Ще б такий красень був самотнім. Не повірю!
Такого ж компліменту для Олі йому не вдалося сказати. Вона сильно змінилася з тих часів, коли вони зустрічалися. Тоді дівчина була красивою, яскравою і досить ефектно виглядала. Він хотів одружитися з нею, переїхати за місто і виховувати дітей. А зараз вона була вдягнена у якийсь безформний млявий одяг, без манікюру та макіяжу і виглядала не на свій вік.
Якби не той самий вагон метро, він би ніколи не впізнав її знову. Він зловив себе на думці, що не пам’ятає причину їхнього розставання. І відповів:
– Теж маю дружину і сина. Йому 7. А ти ще не хочеш дітей? Це така радість.
– Ой, Дмитре…
– Пробач, я, напевно, спитав щось зайве.
– Зовсім ні. – З сумною посмішкою відповіла вона. – Справа у мені. Чоловік дуже хоче дітей, але я все ніяк не наважуся.
– Не хвилюйся ти так, все у вас вийде…
Та очі Олі вже наповнилися сльозами. Дмитро вже пожалів, що почав цю тему. Він не думав, що їхня розмова переросте у виливання душі ще й на такі болісні теми. А він був не з тих, хто любить подібні історії, але довелося послухати.
– Є багато що розповісти, але я почну тільки з головного. Я вийшла заміж 2 роки тому. А до того чекала на твій дзвінок.
Дмитро згадав, що поїхав у той день з друзями на відпочинок і обіцяв, що передзвонить Олі. А вона не змогла сама це зробити через жіночу гордість. От і мучилась від докорів стільки років.
– Мій чоловік розлучений і має 3 дітей. Дружина йому зрадила, але і дотепер надокучає нам. А його сестра завжди хоче нас посварити, показує йому, ніби-то мої сторінки у соцмережах на яких я знайомлюся з іншими. Це така маячня. Ще колишня не раз намагалася спокусити його, коли він приходив до дітей. Нещодавно його сестра вислала мені фото ніби-то він обіймається іншою. Ця ревність не дає нам спокою. Я через це не фарбуюся та одягаюся непомітно, а він все одно не довіряє мені.
– А те, що ми зараз розмовляємо, це нічого?
– Ні, хоча яке це має значення… – зневірено відповіла Оля. – І як з такими баталіями ще дитину заводити? Я не хочу так.
– Я, можливо. тебе ображу, але ти повинна повернути собі ту попередню Олю.
– Ти не уявляєш, як мені набридло так виглядати… Але тоді ті двоє захочуть відбити мого чоловіка. Вони все давлять на жалість, на зразок “дітям тато потрібен щодня”, “ти погана дружина”.
– Ну от. Так може справа не в цьому? Може вони якісь гроші хочуть чи майно?
– Не сміши мене. Чоловік живе у моїй квартирі. Колись він набрав кредитів на свою сестру, то ми зараз їх разом стараємося закрити. У нього хіба що є частка її квартири.
Дмитро щиро і голосно розсміявся.
– То виходить, ти – жертва ситуації? А ти, що справді його так сильно кохаєш?
– Я вже не впевнена. Я боюся залишитись самотньою.
Обоє на хвилю замовкли, а потім Дмитро заговорив:
– Послухай мене, ти не мусиш робити все, як тобі кажуть. Ти повинна знову стати собою. А їхні дрібні та нікому не потрібні розборки нехай залишать між собою. Подзвонить сестра чи колишня з погрозами, що він піде від тебе, а ти їм у відповідь, що нехай йде жити куди хоче разом зі своїми кредитами. А до його дітей ти й сама можеш набрати та пригостити солодким від свого імені. Оттак! Ти ж вродлива і самодостатня жінка. Люби себе!
Того вечора Оля чекала чоловіка з роботи. Вона подумала, що Дмитро має рацію і хотіла проаналізувати їхнє з чоловіком спілкування.
Коли він повернувся, то одразу попросив їсти й знову почав розповідати, що колишня не дає йому спокій, а діти вередують.
– А ти пробував зробити їм зауваження?
У чоловіка перехопило подих.
– Що? Я не питав твоєї поради, це мої діти і я сам вирішу як їх виховувати. Твоє діло слухати й мовчати. – Невпинно продовжував чоловік.
Жінка задумалась і не чула, що він далі їй розказував. Оля сама того не помічаючи зрозуміла, що усі їхні розмови нічим не відрізнялися. Вона так само вислуховувала його, а коли він жалівся на весь світ починала заспокоювати, втішати й переконувати, що він молодець.
– Ти взагалі слухаєш мене? – Розгнівано спитав чоловік.
– Вибач, я прослухала. Так що від мене потрібно?
– Просто я затримаюся завтра, бо поїду дітей забрати з додаткових занять. – Ніяково відповів чоловік.
– Гаразд. – Спокійно промовила Оля.
Цілий вечір він намагався вивести її на конфлікт, але жінка до цього не допускала. Вона зрозуміла, що пора не пхатися у їхні з колишньою стосунки, а тим паче звертати увагу на його сестру.
Минали дні та в Олі поступово покращувався настрій. Вона, як раніше почала радіти дрібницям: сонячному промінню, шелесту дерев і теплому дощу. І чоловіку це дуже не подобалось. Він відчував, як дружина вислизає з-під його контролю. Вони сварилися все частіше.
Одного дня в метро стара жінка роздавала кошенят. Оля не втрималась і взяла одного, а з тої радості не встигла попередити чоловіка.
– Віднеси його назад! – Навідріз сказав він, коли побачив тваринку вдома.
– Але чому? Ти маєш алергію?
– Йому тут не місце, от і все! Негайно віднеси його.
– Але вже вечір, спочатку для нього треба знайти господарів, це може тривати кілька днів. – Оля не розуміла чому він такий категоричний.
– Або кіт, або я! Крапка!
Оля відійшла і сіла на стілець. Не промовила ні слова.
– Ти розумієш, що я зараз піду? – Кричав чоловік.
– Іди. – Спокійно відповіла жінка.
Він метушливо почав складати свої речі, а потім гримнув дверима.
Через деякий час їй почали дзвонити колишня і його сестра.
– Ти маєш дякувати, що мій брат вибрав таку, як ти. Ти маєш вибачитися перед ним!
Оля не дослухала і вимкнула телефон. Після цього дзвонила колишня і вимагала, щоб Оля забрала чоловіка назад! Тоді вона зрозуміла, що він повернувся до неї.
Через 10 днів на порозі знову стояв її чоловік. З розкішним букетом і вином він вибачався і просив почати все з чистого листа.
– А ти подумав, що ми маємо робити з твоєю колишньою і сестрою?
– А що з ними робити? Там все і так в нормі.
– Тоді немає сенсу з тобою миритися. – Відповіла Оля, тримаючи на руках те саме кошеня і зачинила перед чоловіком двері.
Чи змогла б Оля переоцінити стосунки з чоловіком, якби не доленосна зустріч у метро? Як би мав насправді поводитися її чоловік?
