Виявилось, що багато років наша відлюдькувата сусідка допомагала дитячому будинку, а ми ще й обкрадали її город

У нашому селі жила жінка. Була вона не дуже старою, років під 60, але ні з ким не спілкувалася. Похмура, відлюдькувата. Не було у неї ні сім’ї, ні подруг, навіть на вулиці ні з ким не віталася. Зустрінеш її, вона очі в землю опустить і мовчки повз пройде. Вітатися ні з ким не хотіла і не віталася. Знали про неї мало – працює сторожем на якомусь підприємстві, їздить в сторону міста, родини немає, дітей немає. Про своє життя нікому нічого не розповідала, особисто не ділилася.

Що тільки про неї не складали – і вбила, і вкрала, плітки бігли попереду, як перекотиполе! Дорослі її засуджували, така мовляв, сяка, навіть привітатися не хоче, цяця якась! А вже ми, дітвора капостили їй по повній! Те ворота підіпремо, так що вийти не може, то в городі полуницю покрадемо, то яблука струсимо.

Зараз, вже у віці я розумію всю жорстокість нашої поведінки до самотньої людини, а тоді це було весело. І жодного разу вона не поскаржилася батькам, не прийшла до голови – все сприймала, як належне. І мовчки! Якби, звичайно хоч хтось з батьків надавав нам лящів за такі витівки, то ми б притихли, але батьки самі і боялися її, і не любили. Називали в селі її «стара карга». Чому стара, незрозуміло, але хтось назвав так і прізвисько приклеїлося, інакше її вже ніхто не називав.

Ну і як же в селі обійдеться без «відьми»! Якщо хтось незрозумілий, то відразу відьма! Так і кликали її, за очі звичайно. В очі боялися – раптом нашле чогось нехорошого.

Після школи я на багато років виїхав з села, а коли повернувся, то першим ділом зустрів її. Будинок її недалеко від нашого стояв. Була вона вже старенька, згорблена, але така ж відлюдькувата! Пройшла вона повз мене так само мовчки, не вітаючись, на моє вітання не відповіла.

Життя закрутилося – робота, дружина, діти! Будинок батьківський потрібно було підремонтувати, та й господарство не маленьке! Колись мені не було коли згадувати про сусідку свою, поки не цей випадок.

Бабка померла і мене покликали свідком, як сусіда. Дивний стан я відчув, увійшовши в її будинок. Чисто, затишно, в’язані скатертини – серветочки. Чисто побілена піч, це враховуючи, що вік у неї був досить похилий. Тут жила людина, яка по-справжньому любила своє житло і доглядала за ним. Живність вона не тримала, іноді тільки курей пару бігали по двору.

За документами виявилося, що звуть її Ірина, і років їй на момент відходу було 88. І було ще багато квитанцій, великі стопки, акуратно пов’язані і складені в коробку! Коли ми з представниками влади розглянули ці квитанції, то всі ахнули.

Ірина відсилала чималі суми в один дитячий будинок. Регулярно, з місяця в місяць, про що свідчили корінці квитанцій. Ось так багато років наша відлюдькувата «відьма» допомагала дитячому будинку, віддаючи йому більшу частину своїх грошей, а ми ще й обкрадали її город!

Не хочу говорити про те, яке почуття зазнали багато хто з нас, дізнавшись про ці перекази. Нам урок, і вічний жаль з приводу своєї ницості. Мені більше немає що сказати…

Що ви дума\те про такий благородний вчинок Ірини?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector