За рішенням бабусі її квартира мала дістатися мені. Хоча правильніше сказати, що я взяла її в кредит. За п’ять років мені вдалося сплатила половину від ціни бабусиної нерухомості. Старенька ще після першого внеску оформила дарчу на моє ім’я.
Розстрочка була на десять років. Кожного місяця я сплачувала певну суму грошей бабусі. Хоча я могла цього не робити, адже домовленість була усною. Все ж ми жили разом, тому я чинила по совісті. Окрім платежів за квартиру, на мені були й покупки одягу, продуктів та всього іншого необхідного.
Старенька розпоряджалася своїми грішми самостійно. Вона мала пенсію та виручені кошти за квартиру, які витрачала то на подарунки моїй матері і сестрі, то на весілля онучки, то на ремонт в їхньому домі. Я в ці справи не лізла, адже вони мене не стосувалися.
Та коли бабусі не стало, матір вирішила, що гроші за квартиру я тепер повинна виплачувати їй. Вона буквально вимагала в мене кошти і могла цілодобово телефонувати або приходити о шостій ранку.
Звичайно, що я відмовилася платити гроші матері. Натоміть вона звинувачувала мене в аферах, а всім оточуючим розповідала, що провчить мене і поверне свою квартиру. Сестра у цій ситуації підтримувала мене і намагалася пояснити матері, що всі отримали те, що заслужили.
Адже бабуся хотіла переписати квартиру на мене, а усі меблі та техніка були куплені за мої гроші, які я віддавала старенькій.
Та матір не переконували жодні аргументи. Вона дальше вважала, що її обманули. Однак чомусь з її пам’яті стерлися ситуації, коли бабуся потребувала допомоги і саме я давала їй кошти та оплачувала лікування. Матір не збиралася простягати руку допомоги, адже знала, що вигоди не отримає. Виходить, п’ять років її не турбувало, що квартира буде моєю, а зараз вона думає по-іншому.
Зараз родичі та подруги матері переконують мене, що я вчинила неправильно. На їхню думку, я маю повернути матері заслужену нерухомість або продати квартиру і розділити гроші між нами трьома.
Та моя совість чиста, адже я витратила на це житло багато коштів, які практично дорівнюють його ціні. І це не враховуючи той факт, що я доглядала за бабусею, готувала їй їсти і постійно була поруч, коли та лежала в лікарні. А тепер хтось наважується звинуватити мене в обмані та меркантильності?
Зрештою, мені набридли ці докори і постійні візити непроханих гостей. Я виставила квартиру на продаж, а сама переїхала. Та матір дізналася про це і вирішила позичити в рідні грошей, щоб купити квартиру. Вона була переконана, що частину коштів з продажу я їй поверну. Та я нічого їй не дам, хоча в глибині душі мені б хотілося це зробити.
Хто у цій ситуації має рацію, а хто ні?
