Скоро мені виповниться 63 роки, я уже не працюю, а живу на пенсію.
Свою двокімнатну квартиру у місті я віддала синові, а сама переїхала у будиночок в селі. Думала так буде краще для сина та його дружини. Навіть переписала дарчу на Максима. Проте, думаю, не варто було цього робити. Тепер невістка не впускає мене на поріг.
Моя доброта зіграла поганий жарт зі мною. А мене, Нінка, сусідка , попереджала, що не треба нічого переписувати.
– Впустила жити – вже добре. Дехто і цього від батьків не отримує – казала вона мені.
Я вирішила, що дітям більше потрібно квартиру, а мені вже байдуже жити. Та сина я попередила:
– З ночівлею приїжджатиму на вихідні. В мене тут справи інколи і подруг хочеться побачити.
Максим погодився. Та Оленка, його дружина, внесла свої корективи у це прохання. Вона ще від їхнього весілля не хотіла жити ні зі своїми батьками, ні зі мною. Тому вони спершу орендували однокімнатну квартиру. Там і народився мій онук. Їм стало тісно. Тож я вирішила все-таки віддати їм своє житло, поступитись молодшим.
Квартиру цю я купила вже після того, як овдовіла. Ми з чоловіком довго збирали на спільне житло. Та от мені вдалось знайти хороший варіант, туди я і переїхала зі сином.
Це Максим подав ідею про переоформлення квартири на нього. Мовляв, не почуваю себе господарем.
Я і погодилась.
Раніше невістка мовчала, хоча косо на мене поглядала. А тепер вона відчула владу і заявила мені:
– Чому ви сюди ходите, як по свячену воду?
Хотілось би зазначити, що приїжджала я від сили рази два на місяць до них.
– Невже не розумієте, що нам у вихідний хочеться вдвох з Максом побути, гостей якихось покликати…А тут ви..Господарюєте у синовій квартирі.
Оце так неподобство! Подарувала квартиру називається.. Я до сина пішла.
– Мамо, ну ти зрозумій. Нам хочеться незалежності. Я думав ти приїжджатимеш до нас там раз у рік чи у пів року, а ти мало не щотижня їздиш. Ми навіть не знаємо, чи у гості можемо піти.
– Та ідіть, чим я вам заважаю! Я постіль собі сама постелити можу..
– Ще чого! – крикнула Оленка – Що б ви в моїх речах рились! Мені такого не потрібно! Знаєте, хороший подаруночок зробили сину! Краще б ми тоді взагалі сюди не переїжджали!
Мені стало ніяково. Незручно..А чого?
Я потім почала дзвонити до них і попереджати ще за тиждень, що на наступні вихідні збираюсь приїхати. А мені все відмовки у слухавку розповідали..То вони десь їдуть, то справи важливі..От так я і перестала туди їздити.
Мені от Нінка порадила скасувати дарчу. Та я навіть не знаю чи варто таке робити. Після моєї смерті квартира і так сину у спадок перейде. Тільки з документами по сто разів бігати по всіх інстанціях..
А ви що зможете порадити жінці?
