Петро усе життя заощаджував гроші. Йому вдалося зберегти ці кошти, незважаючи на кризи та дефолти.
У молодості він влаштувався слюсарем на машинобудівному заводі. Там він працював до старості. Петра поважали та цінували колеги за золоті роботящі руки.
Згодом завод почав занепадати. Закривалися цехи і Петро також залишився без роботи. Він влаштувався сторожем і цілими днями записував номерні знаки машин, які приїжджали, а у вільний час читав казки чи фантастичну літературу.
Петро не хотів іти на пенсію, тому цікавився, куди вивозять обладнання зі старого заводу. Однак новини були невтішні, бо все йшло закордон.
Пройшов ще один тиждень. Одного дня Петро зустрів свого колишнього директора.
– Іване Семеновичу, добрий день!
– Привіт, Петре! Як поживаєш? Готовий вже присвятити свій час онукам?
– Та у мене з Лідою немає ні онуків, ні дітей. І сама дружина пішла на той світ…
– Співчуваю…Тоді прийшов час пожити для себе, – спробував підтримати його директор.
Іван Семенович вже вирушив по своїх справах, коли раптом Петро гукнув:
– Зачекайте хвилинку. А що з цехом тепер буде?
– Будемо здавати в оренду.
– А що будете робити з інструментами, які залишилися?
– Щось продамо, а щось також здамо в оренду, – після цих слів Іван Семенович далі рушив в сторону свого авто.
Неочікувано Петро пропонує:
– Я хочу взяти в оренду цех разом з інструментом!
Директор усміхнувся і сказав:
– Я б з радістю здав, але у тебе грошей не вистачить…
– Вистачить, – впевнено сказав Петро.
– Орендна вартість такого приміщення – два мільйони на рік! На місяць я його здавати не буду, – грізно сказав Іван Семенович.
– Я можу орендувати на півтора року разом з інструментом.
– Гаразд, Петре. Якщо у тебе дійсно є гроші на оренду, тоді цех твій і навіть з інструментом.
– Домовилися.
Петро витяг свої збереження і заплатив, як годиться.
Традиційно о 8 годині чоловік зайшов в приміщення і ввімкнув світло. Протягом свого життя Петро мав досвід роботи з усіма верстатами. У цеху здійнявся рух.
Через півтора року Іван Семенович знайшов нового власника. За цей час він нічого не чув про Петра і думав, що він давно прогорів у цій справі.
Директор приїхав в колишній цех і здивувався, що там були нові ворота, а всередині горіло світло і лунали якісь звуки.
Він зайшов всередину і почав розповідати орендарю:
– Ось душові, а тут кімната для відпочинку.
Вони підійшли до дверей в цех і директор хотів показати виробництво, а натомість сказав:
– А це…Дракон!
Біля входу стояв металевий дракон з притиснутими крилами до тіла і роззявленою пащею. Іван Семенович не на жарт налякався, а коли оговтався пішов вглиб приміщення.
Вони були вражені побаченим. Всередині на них чекали ще десятки міфічних істот від грифонів до мінотаврів. Усі скульптури були реалістичними і захоплювали своєю витонченістю.
У дальньому куті чувся дзвін. Вони підійшли ближче і побачили Петра, який працював над великим кігтем.
– Іван Семенович, а я на вас чекаю. У мене вже готова сума на наступні два роки оренди.
– Це все твоїх рук справа? – здивовано запитав директор.
– Я. У мене було кілька помічників, але вони звільнилися, бо не звикли до такої робити, – спокійно сказав Петро.
Іван Семенович не міг повірити в це.
– І що ти з усім цим робиш?
– Ця скульптура, наприклад, поїде завтра на виставку в Німеччину. Он того дракона замовили на день народження, а решту продаю ще. От хочу виставку організувати в пятницю Може комусь щось сподобається. І ви приходьте! Вхід безкоштовний.
– Я буду! – захоплено сказав орендар.
– І я… – тихо мовив директор.
Петро віддав гроші Івану Семеновичу і знову повернувся до роботи.
Пройшло ще два місяці і Петро зателефонував з пропозицією взяти в оренду ще малярний цех…
А вас надихнула ця вражаюча історія роботящого чоловіка?
