Пігулки від почуття провини: як біженцям боротися зі звинуваченнями у соцмережах?

За даними Агентства ООН у справах біженців, понад 3 млн українців виїхали за кордон після початку повномасштабної війни

Тема біженства активно обговорюється в соцмережах. Інколи дискусії доходять до конфліктів: ті, що залишились, вважають зрадниками тих, хто поїхав. Останні – виправдовуються.

LIGA.Life запитала у психотерапевта Христини Гладюк, чому виїзд за кордон під час війни – це не зрада і як у такій ситуації поводитись в соцмережах.

Ситуація №1: я поїхала за кордон, щоб вивезти дітей у безпечне місце. Але відчуваю провину, тому що могла бути корисною в Україні.

“За почуття провини відповідає внутрішній критик. Він оселився у вашому мозку ще в ранньому дитинстві й продовжує впливати на вас у критичних ситуаціях. Його головна мета – знайти нагоду для провини”, – розповідає Христина.

Війна – один з моментів, коли внутрішній ворог руйнує особистість. Критик може говорити, що ви не до кінця щось зробили або недостатньо зусиль доклали. Його дію підсилюють зовнішні меседжі, наприклад, твердження в соцмережах: “Усі, хто виїхав з України під час війни, – зрадники”.

“У такій ситуації на арену виходить ваша “вразлива частина”, яка у відповідь на критику провокує почуття тривоги, смутку та провини. Під їхньою дією ви йдете на “служіння” іншим, наприклад, інтенсивно волонтерите за кордоном, забуваючи про відпочинок, харчування чи сон”, – пояснює експертка.

Проте це не вихід. Внутрішній критик все одно знайде, що вам сказати: “Цього недостатньо. Потрібно більше!”. Так виникає замкнене коло, яке слід вчасно розпізнати.

Христина радить діяти за алгоритмом:

  • Заспокойтесь. 
  • Почуйте свою “здорову дорослу частину”, яка скаже вам, що критик не має над вами влади. 
  • Застосуйте метафору. Наприклад, уявіть, що сідаєте на трамвай, з якого постійно лунає звук: “Ти недостатньо робиш. Ти міг/могла залишитись в Україні й там допомагати”. 
  • Зрозумійте, що якщо ви будете їхати далі в цьому трамваї, то критик не зупиниться, а ваш психічний стан лише погіршиться. 
  • Вийдіть з уявного трамваю і відправте негативні думки якомога далі. Наприклад, скористайтесь спеціальною технікою: уявіть, що ваші думки – повітряні кульки і ви відпускаєте їх у небо.
  • Перемикніться на дійсно корисні речі, які лише підсилюватимуть ваш ресурсний стан. 

“Подумайте, чим можете допомогти в новій країні. Можливо, є діаспори, які збирають допомогу українцям, і там потрібні люди. Головне – не знецінюйте свої навіть маленькі кроки. Будь-яке рішення, яке ви приймаєте під час війни, є правильним для вас”, – додає психотерапевтка.

Ситуація №2: виїхала за кордон, щоб почуватися у безпеці. Тому що боюсь війни та смерті. У соцмережах кажуть, що я зрадниця. Почуваюся винною. 

“Прийміть цей стан і поспівчувайте собі. Ви загнали себе в коло, де внутрішній критик тисне на “вразливу дитячу частину”. Захищаючи себе, ви хочете зробити більше, ніж насправді можете. Що в цій ситуації каже ваша “здорова доросла частка”? Прислухайтесь до неї”, – радить Христина.

Запитайте себе: “Якби не виїзд за кордон, щоб ви робили?”. 

Можливі варіанти відповідей:

  • Пішов(ла) служити на фронт або в тероборону. Але чи є у вас досвід та навички тримання зброї, участі у бойових діях або надання першої домедичної допомоги? Адже в цій справі потрібні люди, які здатні максимально мобілізувати всі сили на боротьбу з ворогом.
  • Волонтерив би. Що вам заважає це зробити за кордоном? Можливо, зараз у вас набагато більше можливостей допомогти, ніж сидячи в бомбосховищі.
  • Просто був би у своїй країні та не вважався б зрадником. Але чи є в цьому користь? Адже у безпечному місці ви можете подбати не тільки про себе, але й про українців, які залишилися вдома.

“Досвід війни показав, що в цій справі потрібні професіонали. Тому якщо ви почуваєтеся зрадником, заспокойтесь і подумайте, якими діями ви можете допомогти на відстані. Маленькі дії теж важливі, а великі залишіть для компетентних людей”.

Але як протидіяти негативним коментарям в соцмережах?

Є два шляхи:

  • Змиритися та покірно прийняти, що вас назвали зрадником. Ви навіть не беретесь відстоювати себе. Врешті, окрім внутрішнього критика, матимете зовнішнього, який буде з новою силою роз’їдати вас зсередини та руйнувати ваше психічне здоров’я.
  • Оберете асертивну поведінку – будете доброзичливим до себе й інших. Тобто ви розумієте, що звинувачення у зраді образливі та зачіпають вас. Наберіться мужності й заявіть свою позицію. Адже ніхто не має права вас засуджувати за власний вибір, який під час війни вважається правильним.

Ситуація №3: я залишився в Україні, бо вважаю, що їхати за кордон – це зрада. Свою позицію відкрито захищаю у соцмережах.

“Звинувачення в соцмережах – можливий прояв злості – поширеної емоції під час війни. Багато людей не дають собі раду з нею і тому за 1 хв можуть написати в соцмережах те, що стригерить інших. Злість важлива, ви маєте на неї право, але дбайте про особисті межі інших. Пам’ятайте, що ваші слова можуть ранити інших”, – наголошує Христина.

Запитайте себе: “Що зі мною відбувається? Чому я так сильно злюсь на людей, які вирішили поїхати?”.

Потенційні відповіді:

  • Тому що я боюсь та тривожусь за своє життя. Адже зараз я в небезпечному місці.
  • Я цілий день волонтерю, готую їсти, плету сітки. Не маю нормального сну та харчування. Втома провокує злість: “Чому інші не роблять те, що роблю я?”. 
  • Злюсь, тому що взяв на себе забагато і не можу знайти сили, щоб все втілити та подбати про себе.

“Потурбуйтесь про свої первинні потреби. Дайте собі відпочити. Побудьте з собою наодинці та визнайте, звідки ці негативні емоції. І пам’ятайте: кожен рятується, як може. Вас навчили не здавати позиції ЗСУ в соцмережах, а тепер навчіться не виливати свою злість і агресію на інших”, – радить експертка.

Ситуація №4: я за кордоном. Веду активно соцмережі. Виставила фотографію, як п’ю каву у Відні, але отримала купу негативних коментарів: “В Україні війна, а ти каву п’єш!”.

Внутрішній критик максимально активується, коли бачить світлини в соцмережах. Наприклад, родина виставила спільну фотографію. Жінка, яка поїхала за кордон без чоловіка, подивиться на неї і засумує. 

“Під час війни слід звертати особливу увагу на те, що ви постите та як підписуєте. Зараз не на часі виставляти будь-які фото, бо вам так хочеться. Коли у вас з’явиться бажання щось опублікувати, запитайте себе: “А яка в мене мета?”, – радить психотерапевтка.

Наприклад, світлина з горнятком кави може бути приводом для посту про важливість турботи про себе у воєнний час. Нагадайте іншим, що слід відпочивати, харчуватись та слідкувати за психічним здоров’ям. Можливо, ви зробили це фото між збором гуманітарної допомоги в Україну. Розкажіть про свій досвід.

“Але хвалитися подорожами зараз не на часі. Не знаєте, як правильно використати фотографію, – залишіть її до мирних часів”, – радить Христина.

Хоча це не означає, що ви маєте себе обмежувати в приємних речах, поки у вашій країні війна. Живіть, їжте смачну їжу, пийте каву, спіть. Самопожертва нікому не принесе користь країні. Проте якщо захочете виставити світлину з нового місця проживання, подумайте про доречний підпис.

Джерело: https://life.liga.net

Напишіть нам у коментарях на Facebook 

Поділіться з друзями

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector