Кілька днів тому до Раїси зайшла її рідна сестра. Не встигла навіть поріг переступити, як почала повчати сестру. На весь двір кричала, що в тієї совісті немає.
– Навіщо ти вигнала з дому рідних доньок? Куди ж вони тепер підуть? В однієї немовля на руках. Інша вагітна. А ти навіть допомагати їм не збираєшся. Це ж твої діти. Тобі серце за них не болить?
– От і візьми їх до себе, якщо ти така добра, – знизала плечима Раїса, а в її голосі й справді не було ні краплі жалю.
Жила вона зараз сама. Чоловіка не стало вже давно, а діти повиростали. На свій хліб давно перейшли. Доньок, до слова, Рая на ноги ставила самотужки. Допомагати було нікому. У кожного власних клопотів удосталь. Жінка завжди жила думкою, що скоро стане легше. Діти повиростають і турботи закінчаться. Чекала цієї миті з нетерпінням.
Але вийшло зовсім не так.
Одна із доньок привела до материного дому свого нареченого і заявила, що жити їм більше немає де, тому доведеться потіснитися.
– Ми тимчасово поживемо тут. Заважати не будемо, – сказала доня з такою безтурботністю, ніби йшлося не про сімейне життя, а оренду хостела.
Діватися Раїсі було нікуди.
Згодом у подружжя народилося дитя. Донька пішла в декрет і про роботу навіть забула. Працював тільки її чоловік. Однак отримував так мало, що про переїзд дітей Раїса навіть не мріяла.
Попри те, що старша доня зумисне залишилася вдома з немовлям, все одно постійно просила материної допомоги. Дівчина просила неньку посидіти з онуком, а вільний час витрачала на себе. Годинами просиджувала у ванній, забуваючи, що вона не безкоштовна. Комунальні рахунки, ясна річ, оплачувала Раїса.
Якось жінка зробила зауваження доньці, а та тільки руками розвела. Сказала, що допомогти нічим не може. Грошей у неї немає, а митися все одно треба.
Молодша ж донька Раїси нещодавно закінчила навчання. Навіть на роботу влаштувалася. Матір спочатку раділа. Думала, що хоча б з молодшою клопотів буде менше. Вірила жінка, що Мирослава й фінансово підтримуватиме сім’ю. Але дитина тільки знизала плечима і заявила, що, якщо сестра нічого не платить, то і вона не збирається.
А через деякий час і Мирослава зятя в материн дім привела. Тепер квартира нагадувала рукавичку. Раїсі ж там місця не було.
Спочатку жінка терпіла, а тоді збагнула, що більше так тривати не може.
Одного дня Раїса заявила донькам, що у них є декілька тижнів, щоб знайти собі нове житло. Де і як жінку не цікавило. Можуть орендувати або купити – їй діла до того не було. Більше допомагати вона нікому не збиралася.
Доньки засмутилися. Але перечити мамі не могли.
Старша Оксана з чоловіком з’їхала в орендоване житло. Мирослава змушена була поїхати в село до чоловікових батьків.
Доволі довго дівчата не спілкувалися з мамою. Вважали, що та вчинила з ними дуже підло. Але з часом образа почала зникати. Тепер вони і в гості приїжджають, і до себе кличуть.
Тож Рая жодного разу так і не пошкодувала про скоєне. Вважає, що вчинила правильно. Інакше доньки ніколи так і не наважилися б взяти відповідальність за своє майбутнє у власні руки.
А як гадаєте ви: чи вчинила Раїса правильно, прогнавши рідних доньок з дому?
