Оля та Аня – близнята. Різниця у віці – всього три хвилини. Дівчатка ще змалку звикли все робити разом. Вони навіть виглядали як дві краплі води. У садочку гралися однаковими іграшками, у школі допомагали одна одній з уроками. Разом ходили на танці, плавання та в художню школу.
А коли їм виповнилося по 6 років, присягнулися, що все життя будуть нерозлучними й допомагатимуть одна одній. Це закарбувалося в їхній пам’яті настільки, що будь-яке непорозуміння між дівчатками могла вирішити тільки ця присяга. Жодна із близнючок не наважувалася зрадити іншу.
У випускному класі, коли їм обом було вже по 17 років, Оля запропонувала покататися на лижах і перейти на них водосховище. Дівчата вважали, що вже достатньо дорослі, щоб відповідати за власну безпеку, тому батькам і слова не сказали про заплановане. Знали, що ті подібного не схвалять.
Діти зібрали спорядження й пообідді вирушили в дорогу.
Приблизно на середині шляху їм довелося зробити привал.
Хоч дівчатка й були сестрами, але характери в них були напрочуд різні. Аня – завжди обережна та спокійна. Оля – ще та шибайголова.
Навіть того дня Аня намагалася триматись поодаль ополонки, а Оля впевнено йшла до самого краю.
Але не минуло й кількох хвилин, як дівчина просто зникла з поля зору. Вона провалилася під лід.
Аня не одразу збагнула, що сталося, а коли зрозуміла, кинулася допомагати сестрі. У цей час Оля все ще трималася на поверхні, але одяг тягнув її донизу. Сестра підповзла до краю прірви і простягла дівчині лижну палку.
На щастя, Аня врятувала власну сестру. Згодом у її близнючки виявили запалення легенів і дівчаткам довелося розлучитися на певний проміжок часу.
Коли Оля нарешті одужала й повернулася додому, то з подивом виявила, що сестра більше не схожа на ту, якою вона її знала. Дівчинка змінила стиль. Почала пропадати десь вечорами. Зв’язалася з якоюсь компанією.
Згодом Оля дізналася, що на її близнючку так вплинула закоханість. Вона нещодавно познайомилася з хлопчиком, який був її однолітком. Після цього Ані довелося познайомити сестру з кавалером.
До юнака Олі діла не було. Її бентежило тільки те, що він переймав усю увагу Ані на себе. Тепер сестра почувалася покинутою і дуже самотньою.
Сестра почала нагадувати Ані їхню присягу, але це не дало ніякого результату. Дівчина була закохана по вуха ще й боялася, що сестра відіб’є її хлопця.
Одного вечора парубок ні з того ні з сього заявив, що не зможе прийти на побачення до Ані. Мовляв, справ багато. Дівчина вирішила провести час із сестрою, але й тієї вдома не виявилося.
Спочатку Аня пробувала чимось відволіктися, потім дізналася в матері, що сестра пішла до однокласниці й вирішила набрати номер дівчини, щоб поквапити Олю.
– Оля? Ні, ми з нею давно не бачилися,- мовила знайома.
Ось так Анна і дізналася правду про зраду хлопця і рідної сестри.
Того вечора у сестер була серйозна розмова. Обидві нагадували одна одній про присягу, а потім просто визнали. що кохання виявилося сильнішим.
Після школи Аня навмисне подала документи до найвіддаленішого міста. І як тільки була змога окинути батьківський дім, одразу втекла звідти. Близнючка залишилася у своєму місті. Там вступила до місцевого ВНЗ, а через три роки одружилися.
За цей час Аня жодного разу так і не навідалася додому. Навіть на весіллі сестри не була. Оля багато разів дзвонила їй, перепрошувала за минуле, хотіла побачитися. Але все було марно.
Але Аня мовчки вислухавши, поклала слухавку. Ні, Андрія вона вже давно не кохала — зустріла іншого хлопця за якого збиралася вийти заміж. Але сестру пробачити ніяк не могла.
Згодом Ольга завагітніла. Втім, ані це, ані зрілість не позбавили дівчину її жвавості. Тож Оля залюбки каталася взимку на лижах, готова була сходити у похід чи будь-що інше, де була хоч крапля ризику.
Нещодавно жінка занедужала. Це ускладнило вагітність. Лікарі навіть стверджували, що дитя може не народитися.
Ольга намагалася лікуватись, консультувалася з найкращими спеціалістами, але нічого не допомагало. Про роль матусі жінці довелося забути.
Аня ж і досі трималася поодаль, навіть не намагаючись поцікавитися, як життя у її сестри.
За цей час і вона встигла вийти заміж і навіть народити двійко дітей.
— До тебе тут сестра приїхала,- на порозі власного дому Аню зустрів чоловік.
Оля і справді примчала до сестри того вечора.
Чоловік Анни вирішив не заважати дівчатам, тому зібрав дітей і пішов з ними в парк.
— Тепер я не можу мати дітей. А у тебе, бачу, аж двоє. Та й взагалі я тепер майже живу у лікарні. Постійні уколи, ліки, терапія. А ще, щоб жити повноцінно, у мене тільки один шлях — пересадка.
Співчуттям з боку Анни навіть не пахло.
— Ми ж близнючки. Ти можеш стати моїм донором. Ти могла б мені допомогти?
— На жаль… Нічим не можу допомогти.
— А присяга?
— Ти сама порушила її першою… Ще тоді, в юності.
Оля довго благала сестру про допомогу, але та все ніяк не погоджувалася.
Донором Ольги погодилася стати її мати. Втім, операція пройшла не дуже вдало. Відтоді будь-яку надію стати матір’ю Оля втратила назавжди.
Близнючки таки помирилися. Але перед цим минув не один десяток років. Та й виправляти щось було вже занадто пізно.
Чи не засуджуєте ви вчинок Анни?
А ви б допомогли сестрі на її місці?
