Проблеми почалися тоді, коли зять привів додому дівчину. Нову наречену звали Софія. Ми не заперечували, всіляко підтримували його. Так, було неприємно трохи, але ми подавили це почуття, адже розуміли, що хлопець молодий, йому потрібно будувати сім’ю і народжувати дітей. Та й Софія здавалася милою дівчиною, поки не почали відбуватися дивні речі.
Нашої доньки не стало 4 роки тому. Ми важко пережили ту трагедію. Якби не зять, то залишилися б самі на старість. Він нам, як син. Прийняв на за свої батьків. Постійно допомагає. Ми живемо разом в одному домі, раніше тут жила й наша донечка. Половина наша з чоловіком, а інша половина – тепер лише зятева та дітей. Але недавно в наших відносинах почалися непорозуміння.
Біля нашого будинку є невеличка ділянка, де стояла хатинка прабабусі мого чоловіка. Вона йому дуже цінна. Він постійно говорив, що той клаптик землі належатиме внукам.
Проблеми почалися тоді, коли зять привів додому дівчину. Нову наречену звали Софія. Ми не заперечували, всіляко підтримували його. Так, було неприємно трохи, але ми подавили це почуття, адже розуміли, що хлопець молодий, йому потрібно будувати сім’ю і зводити дітей. Та й Софія здавалася милою дівчиною, поки не почали відбуватися дивні речі.
Наприклад, я ввечері стою хвалю свої петунії, щоб краще росли, дуже їх люблю. А зранку горщики перевернуті. Я мучуся, мию підлоги, а через годину цукор рядочком по кожній кімнаті розсипаний. Я прошу її не розкидувати брудну білизну. Принаймні. то ж жіноче, особисте, ходить мій чоловік, бачить те все. А вона лише головою махає, наче чує, а потім те саме. А ще чомусь речі мої дрібні постійно не на своїх місцях.
Я дуже не хотіла робити зятю зауваження, але вона просто мене сама змусила. Мені стало зле, а вона увімкнула голосно музику. Я попросила трохи збавити звук. Вона чемно послухала, але увімкнула пилосос. Я й те попросила припинити, вона погодилася, а за 20 хвилин в хаті з’явилася купа її подруг, які голосно реготали та шуміли. Але зять відмахнувся, наче я просто вигадую.
А ще, вона постійно бере продукти з нашого холодильника. Вони у нас різні. Я прошу її попереджати, якщо вона щось бере, щоб я докупила, поки в магазині все необхідне. Приходжу додому, а готувати ні з чого.
– Софія, ти знов взяла з нашого холодильника? – Ага. – Чому не сказала, я ж була в магазині? – Забула. І як на це реагувати?
Але найгірше не це. Я можу й потерпіти. Ми найбільше переживаємо за дітей. Вона постійно вклинюється між зятем та онуками. Все можна зрозуміти. Молодеча справа, хочеться погуляти. Але потрібно розпланувати час так, щоб й на дітей вистачало уваги та сил. Ми намагаємося забавити дітей, але вони хочуть до тата. Лише домовляємося, що він з ними час проведе, як у Софії знов з’являється “важлива” справа для нього.
Я намагалась з нею подружитися. Робила подарунки, говорила з нею. Вона приємна лише тоді робиться. А далі знову все наперекір. Дуже не хочеться вклинюватися в їхні стосунки, бо все ж таки не рідні батьки, та і люди дорослі, самі знають що робити. Думали продати свої половини. Ми не викупимо зятеву, грошей не вистачить, Та і він не збирається тратити гроші на це, не бачить жодних причин.
Дітей шкода, не хочеться залишати та нема куди більше забрати. Вони вже й не ходять на татову половину. Там їх не годують, з ними не говорять. Живуть з нами в кімнаті. Я в розпачі. Зовсім не знаю що робити.
А як би ви вчинили на моєму місці?
