Тільки я прийшла з роботи відразу почула голос бабусі, яка розповідала казку для дітей:
– Бачите, як Добро перемогло Зло, тому і ми маємо завжди бути чемними та дуже добрими, аби завжди перемагати. Ну все, пора спатки, мої зайченята. Я вас перехрещу, аби ваші ангелики пильнували за вами.
Мимоволі на моїх очах з’явилися сльози, бо мені було дуже шкода бабусю Настю, яка зовсім випадково потрапила до нашої сім’ї.
Так, ви правильно все зрозуміли. Вона нам не рідна, ми її знайшли у парку і зараз дуже вдячні за те, що ця жінка з’явилася у нашому житті.
– Ой, Оленочка ти вже вдома, – з радістю в очах сказала до мене пані Настя. – Мабуть, дуже втомилася? Ходи, відпочинь, а я хутенько приготую тобі вечерю.
– Та ні, не варто, це ви відпочиньте, а я все собі сама зроблю. Впевнена, що ви добряче натомилися з моїми непосидами. Бачу ще й добре їх годували сьогодні.
На кухонному столі стояла миска із горою шоколадного печива, горішки зі згущеним молоком, а на плиті каструля з тушкованою капустою з грушами та м’ясом.
Бабуся Настя не чекала, поки я сама почну собі щось готувати, а відразу вийняла сала з холодильника і заварила смачний чай.
Я якраз приймала душ, коли виходила з ванної кімнати побачила, як наш діамант кружляв на кухні, щось собі наспівував та турботливо підігрівав їжу.
Після того, як я поїла, вирішила зайти до бабусі, але вона стояла на колінах і молилася.
Якщо подумати, то вона дуже часто молилася за будь-якої вільної хвилини та перед кожною справою.
Одного дня, коли я вже мала йти до дому після роботи, мене перестріла бабуся, яка ледь не плакала:
– Виділіть мені часу, будь ласка. Мене постійно з кабінету в кабінет направляють, а ви остання надія.
– Так, звісно, я вислухаю вас. Присідайте. Заспокойтеся, прошу Вас. Можливо водички?
Бабуся почала розповідати про те, що хоче взяти кредит.
– Мені потрібно купити квартиру, бо жити там, де зазвичай у своєму домі я більше не можу. Зрозумійте, вона мені сказала, що я забираю дуже багато місця і заважаю їй. Ще й цей новий її співмешканець, теж не полюбив мене, а я його. Ми все життя з моїм Миколою і донькою прожили у двокімнатній квартирі, а тепер їй місця мало стало. Правда, я зможу отримати кредит?
Якщо бути чесною, то у той момент я не дуже вслухалася в історію бабусі, але її прохання зрозуміла чітко.
Я розуміла, що шансів на отримання кредиту майже нема, бо вона вже далеко не молода, пенсія мізерна, тому ніхто ризикувати так не захоче.
Тому, я вирішила максимально ніжно пояснити для жінки цю ситуацію.
– Я перепрошую і мені дуже шкода, але жоден із банків не надає кредитів для пенсіонерів, та й спробуйте якось помиритися зі своїми рідними. Це значно простіше, ніж виплачувати кредит, чесно.
Вже не один я працювала в банку, тому бачила дуже багато людей, але цей випадок був першим. Перший випадок, коли я дуже довго не могла забути клієнта і його історію.
З-поміж інших тих, хто просить гроші на збільшення грудей, норкову шубу, або придбання нового одягу – ця історія точно відрізнялася своєю духовною глибиною. Так, я довго думала про те, як швидко може змінитися життя, які люди бувають не розумними, коли найрідніших – батьків, виставляють за двері, а не зрозуміло кого пускають до своєї душі.
Нарешті, я пішла додому, але стала свідком ДТП. Машина на пішохідному переході збила жіночку. Я вирішила швидко надати першу медичну допомогу, а це була моя знайома бабуся з банку, яка просила гроші на квартиру. Попросивши у якогось чоловіка завезти стареньку в лікарню, аби не чекати дуже довго швидкої допомоги ми швидко чкурнули. Два тижні пані Настя була в лікарні.
– Як тільки мій чоловік помер, відразу донька заміж вийшла – розповідала мені жінка, бо я її щодня навідувала після роботи, – та з ним вона не зжилася, бо він не міг мати дітей. Вийшла заміж вдруге, завагітніла, але чоловік почав її бити, тому я дякую Богові, що моя Аня змогла виносити і народити здорову дитину – Іванку. Зять загинув, а Аня почала пиячити. Так сподівалася, що це мине, навіть терпіла її побої на собі. Та що я, мені було головне – віддати все для внучки, аби хоч вона нормально прожила. Навіть, коли вже отримувала пенсію, то знайшла підробіток і працювала двірником. Як зараз пам’ятаю: моя Іванка йшла до першого класу з усім найкращим, наче її батьки мільярдери, ну звісно я трішки перебільшую, але дитина насправді мала все найкраще. Чомусь, з кожним роком Іванка переставала мене любити, а часом могла навіть і обзивати, принижувати. Бувало що втікала з дому, а я ходила цілу ніч, шукала, а вона з подругою десь собі в інше місто поїхала.
Аня, донька, десь теж зникала, або приводила до дому непутящих кавалерів, Іванка це бачила і теж почала собі подібне дозволяти. Ніхто навіть і не думав про те, що з ними живе літня жінка, яка хоче спокою та турботи. Все стало набагато гіршим, коли в Іванки з’явився той Юрка. Вони з ним змовилися і виставили матір дівчинки за двері. Сказали її, що нема для неї місця у цій квартирі, а за кілька місяців і мене вигнали, тому я і пішла. Пішла до банку, бо сподівалася, що там мені дадуть кредит на нове житло, але кому я стара потрібна? Навіть їсти немала за що, йшла в парк, аби там переночувати і думати що робити далі, ось і збила мене автівка. Це я була винна, бо не почула, що авто їде.
Мене ця історія розчулила ще більше, тому я вирішила обговорити це все зі своїм чоловіком. Узгодивши все, пішла до бабці Насті, аби провідати і ощасливити:
– Пані Настю, я постійно на роботі, чоловік їздить світом, а діти взагалі в садочку, тому вам навіть ніхто не заважатиме жити. Згідні бути з нами у сім’ї?
Бідолашна, не відразу повірила мені, бо не могла навіть уявити, що з нею таке трапить, а коли переконалася, то гірко почала плакати.
Своїм дітям ми пояснили, що Господь вирішив подарувати їм ще одну бабусю для того, аби їм постійно розповідали казки.
Ось так і стала пані Настя нашою бабусею, яку дуже полюбили дочка і син. Вона з ними няньчиться, як зі своїми, навіть грамоті їх учить, привчає до правильної моралі та лікує.
Бабуся постійно щось готує та дивує нас своїм кулінарним талантом. Не рідко я чую від неї мудрі поради, адже її досвід не можна порівняти з моїм.
Зараз, я максимально щаслива, бо у нашій сім’ї з’явився справжній янгол.
– Бабча Наця, я тебе любу-любу, – міцно обійнявши сказала моя донечка. – Дузє і ще дузе.
Бабуся Настя тихенько витирала свої сльози і у відповідь сказала до малечі, що теж їх дуже любить і не уявляє свого життя без них.
Ось так, зовсім випадкова жінка стала нам дуже рідною.
А ви змогли б прихистити незнайому жінку?
