Щойно мені виповнилось 18, як я дізналася, що чекаю на дитину. З Олегом ми зустрічалися вже кілька років. Батьки знали про наші стосунки, але відреагували на вагітність дуже несподівано.
– Твоя дитина – твої проблеми! Ти ще не готова народжувати! – заявила мені мати, ніби дала ножем у серце.
Схожої думки була і свекруха. Казала, що допомагати не стане, щоб ми самі розбирались в тому, що натворили. Я була у відчаї, ніколи б не подумала, що рідні люди здатні відвернутися від тебе у такий відповідальний момент.
Єдиною розрадою був коханий. Та на 5 місяці його забрали в армію і я справді залишилась сам на сам зі своїми проблемами. На щастя у моєї матері була тітка, вона погодилась прихистити мене, поки коханий не повернеться зі служби.
Пологи пройшли успішно, тільки тітка підтримувала мене і дуже допомагала перший час. Коли моїй донечці виповнилось півтора року, то з армії повернувся Олег. Він одразу кинувся шукати роботу, влаштувався до знайомого автослюсарем, на той час там можна було заробляти непогані гроші.
То ж ми крутилися як могли. Про якусь матеріальну допомогу від батьків не могло йти й мови, що вже говорити про звичайні дзвінки, які були вкрай рідко.
Через пів року я віддала дочку в садочок у ясельну групу і пішла на роботу. Нарешті ми могли повністю себе забезпечити. Завдяки тітці ми не платили за житло, лиш за послуги.
Так минуло кілька років. Немає нічого постійного. Тітка змушена була переїхати в інше місто. Тож перед нами постало питання з пошуком житла. Знайшли недорогу кімнату у гуртожитку. Через рік у нас народився син. Ми постійно економили, щоб вистачало на все необхідне.
За весь той час мама і свекруха бачила внуків всього кілька разів. Вони рідко цікавились нашими справами. Та ми звикли, що розраховувати потрібно лише на самих себе.
З появою другої дитини ми серйозніше замислились над власним житлом. Десь у той же час пішла з життя бабуся чоловіка. Ми просили свекруху, щоб не продавала ту квартиру, дозволила нам пожити у ній, ми б платили їй за це!
Та вона відмовилась навідріз. Натомість за отримані гроші влаштувала у своєму домі ремонт, купила нові меблі.
Мая ж мати залишилась одна у трикімнатній квартирі. Батько покинув її. Та вона заявила, що місця на мене дітей у неї немає. Довелося чоловіку їхати на заробітки, щоб відкласти гроші для першого внеску за квартиру.
Діти пішли до школи. За кілька років ми виплатили повну вартість квартири. З яким же полегшенням ви видихнули, коли переступили її поріг, важко передати!
На роботі теж справи йшли добре. Ми стали гарно заробляти. Возили дітей на море, купили машину. Та старі звички економити залишились разом з нами. Шкода, що стосунки з рідними таки не вдалося налагодити. Лише з тіткою у нас були теплі відносини.
Нещодавно до чоловіка подзвонила свекруха.
– Сину, поможеш з грошима? – благала пенсіонерка.
Виявилось, після того, як вона завершила ремонт у неї залишалась якась частина грошей. Та жінка все своє життя звикла жити на широку ногу. І ті гроші швидко потратила на дурню. Тепер залишилась у шикарній квартирі, але з порожніми кишенями. Чоловік відмовився їй допомагати. Так само як колись вчинила вона з ним.
Схожа доля спіткала і мою маму. Її звільнили з роботи. До пенсії залишався рік, але тих грошей все одно було б не достатньо аби забезпечити себе. Вона так само просила позичити їй гроші. І я відмовила.
У той момент я подумала:
– Як же добре, що ми нічого нікому не винні!
Я вдячна батькам за ситуацію, що склалася, адже це дозволило нам досягти усього самостійно. Та мені все ж таки прикро, що вони не прийняли рідних внуків. Я не тримаю образ. Але дивлячись на них я твердо можу сказати, що все повертається бумерангом!
Думаєте ми вчинили неправильно? Варто допомогти матерям?
Фото з відкритих джерел
