Я ніколи не вірила в те, що будь-які стосунки може зруйнувати побут. Хіба, якщо між двома людьми немає кохання, але до чого тоді тут побут?
От і в наших взаєминах з Максимом кохання, мабуть, таки не було.
Так, ми більше не влаштовували романтичних вечорів, не дарували одне одному коштовних подарунків, не намагалися виглядати на всі 100 % у компанії одне одного, бо усі ці дрібниці витіснили сімейні зобов’язання. Але я вірила, що попри все, наше кохання досі таке ж сильне, як і було колись, просто трохи інакше. Як же я помилялася.
Все почалося з того, що мій чоловік дуже змінився останнім часом. Замість скромних в’язаних светрів, у його гардеробі з’явилися вишукані сорочки, замість дешевого одеколону – дорогий парфум та й нові звички Максима мене не могли не дивувати.
Щоранку чоловік прокидався так рано, що сонце ще й не встигало зійти, а він вже у ванній копирсається. Що він там робив – мені залишалося лише здогадуватися, але в кімнаті він уже з’являвся при повному параді. Виглядав так, наче поспішає не в цех на роботу, а на церемонію вручення якоїсь кінонагороди.
Спочатку я себе втішала думками про те, що Максим так викаблучується, бо отримав невелике підвищення на роботі. Нехай у нього лише 2 підлеглих – але який-не-який керівник. Та коли я побачила, що він встановив на телефоні пароль – то не на жарт захвилювалася. У нас же ніколи не було секретів одне від одного!
Я пів ночі просиділа того вечора біля вікна в очікуванні, що коханий повернеться додому. Він справді з’явився вдома о 5 ранку. Був переконаний, що я вже сплю. Але коли увімкнув світло на кухні, то злякався так, наче привида побачив.
– Де ти був так довго, Максиме? – спитала я.
– Як де? На роботі, звісно. Якісь дурні у тебе запитання. І взагалі, ти чому іще не спиш? – сказав чоловік, намагаючись перевести тему розмови.
– Що між нами відбувається? Ти не ночуєш вдома, імідж змінив, зі мною навіть розмовляти не хочеш. Куди подівся мій лагідний чоловік, який щонеділі запрошував мене на побачення?
– Не вигадуй, Марто! Просто захотів трохи оновити свій зовнішній вигляд. Ти на себе поглянь, на кого ти стала схожа! Тобі б, знаєш, теж не завадило витратити трохи коштів, щоб повернутися до людського вигляду, – різко відповів чоловік, розвернувся і пішов до ванної.
Мені було дуже прикро. Максим прекрасно розумів, що я не могла собі останнім часом дозволити дорогі косметичні процедури, не пригадувала, коли останній раз робила зачіску. Усі зароблені гроші я відкладала для того, щоб ми якомога швидше виплатили іпотечний кредит.
Наступного ранку я не могла стримувати сліз, мені треба було поділитися своїм болем з кимось, тому я запросила в гості Надю – свою найкращу подругу. Вона мене довго заспокоювала, казала, що не вірить в те, що Максим здатний на зраду.
Порадила мені подруга подбати про себе: оновити зачіску, зробити манікюр. Я вирішила, що вона цілком права. Витягла шкатулку з усіма нашими заощадженнями і знайшла там …. 500 гривень.
Я була шокована. Впала на диван і залилася слізьми. Цей негідник ще й посмів витратити на себе і на того, з ким він ночами вештається, усі наші спільні кошти.
Я вже хотіла викликати таксі і їхати до нього на роботу, влаштувати гучний скандал. Добре, що подруга мене стримала, накрапала заспокійливих крапель, і я, втихомирившись, заснула.
Коли прокинулася, побачила, що за вікном уже сутеніло. З кухні долинала чиясь розмова:
– Максимчику, вона вже майже про все здогадалася сама. Чого ж ти тягнеш? Розлучайся та й все!
Я спершу не зрозуміла, чий це був голос, а потім все стало цілком зрозуміло.
– Надійко, люба. Я владнаю всі справи з юристами і одразу подам на розлучення. Зовсім скоро твоєї подружки в нашому житті не буде.
Поки вони цілувалися за стінкою моєї спальні, я заливала слізьми подушку. Не вірила, що все це відбувається насправді. Двоє людей, яким я так довіряла, жорстоко встромили мені ножа в спину.
Як тільки почало світати, я зібрала усі речі і переїхала до матері.
Вона мене втішала і казала, що моє щастя ще попереду. Але я знала, що її серце теж розбите: вона ж так сподівалася, що невдовзі ми з колишнім подаруємо їй онука чи онучку!
– Тепер, мамо, ми з тобою так і залишимося удвох, – ридала я, лежачи на маминих колінах.
Не знала я, що в моєї матусі на той момент в голові вже виник геніальний план.
Щоб якось мене втішити, вона вирішила приготувати мої улюблені пиріжки. Виявилося, що у мами закінчилася сіль, тож вона відправила мене до сусідів.
Коли я стукала у двері, то чекала, що побачу на порозі квартири якусь милу бабусю, яка люб’язно винесе мені сільничку, але я помилялася.
Відчинилися двері, і я побачила перед собою молодого чоловіка, на обличчі якого відразу засяяла чарівна посмішка:
– З самого ранку до мене така прекрасна гостя завітала. Чим можу допомогти?
Усі слова раптово вилетіли з моєї голови, тож я мала докласти усі свої зусилля, аби скласти хоча б щось, схоже на речення.
– Еммм, аааа. Так, я, власне, ваша сусідка з 14 квартири. Солі не знайдеться? – промимрила я заледве.
Коли я отримала те, за чим прийшла, то планувала якомога швидше кинутися навтьоки, але сусід простягнув мені руку і сказав:
– Мене звуть Роман, а Вас?
– А я Марта. Дякую вам за допомогу. Приходьте до нас в гості на пиріжки з чаєм, – кричала я чоловікові вже з 5 сходинки.
Коли за декілька хвилин Роман з’явився на порозі нашої квартири, я зрозуміла, що він дуже добре знайомий з моєю мамою.
– Галино Іванівно, який я радий вас бачити!
– А я яка рада , що ти навідався до мене в гості. Марточко, це ж мій рятівник. Завжди поспішає до мене на допомогу, як тільки у мене щось ламається. Золоті руки хлопець має, – підморгувала мені мама.
Не встигла Галина Іванівна випити одну чашку чаю, та й відразу поспішила до сусідки. Мовляв, розмова у неї серйозна має відбутися з подружкою.
Залишилася я з Романом сам на сам. Спершу мені було ніяково, але потім розмова потекла рікою. Говорили про все на світі.
Виявилося, що чоловік розлучений, дітей у нього теж нема. От він живе собі сам-самісінький. Працює програмістом, тому має достатньо грошей, щоб забезпечити велику сім’ю, але поки якось із тим не склалося.
Після того вечора я відчула, що готова змінюватися: пофарбувала волосся у новий колір, купила собі нову косметику. Одним словом, перетворилася з Попелюшки на справжню принцесу.
У мій вихідний день мама знову запросила Романа в гості. Сказала, що її комп’ютер зламався, а він їй життєво необхідний для перегляду прогнозу погоди і всіх турецьких серіалів.
Як тільки чоловік зайшов у квартиру, мама за ключі і навтьоки. Дивно, але я вже до цього звикла.
Все, що довелося зробити Роману з маминим гаджетом – це підключити його до джерела живлення. Хтось просто висмикнув його з розетки.
Я подякувала рятівнику, вибачилася за незручності і пішла проводжати його до дверей, але своїх ключів так знайти й не змогла.
– Як же ти тепер додому потрапиш! Не хвилюйся, зараз я зателефоную мамі, нехай повертається, – сказала я схвильовано.
– Не думаю, що це гарна ідея. В мене є краща, – після цих слів Роман ніжно мене поцілував.
Я аж затремтіла в його руках.
– Не хвилюйся, я тебе ніколи не скривджу, – пообіцяв мені Роман.
І я йому повірила.
Минув рік, і моя мама нарешті відчуває шалене щастя від того, що за кілька місяців стане бабусею.
Чи сподобалася вам ця історія?
Чи бувало вам важко довіряти людям?
