В юності я дуже нагрішила, про що шкодую по сьогоднішній день, хоч мені вже 35.
Коли мені було 20 років, мій хлопець, якого я щиро кохала, поїхав на службу.
Протягом року ми лише списувалися, бо інших способів зв’язку у нас просто не було. Мені було так самотньо увесь цей час. Здавалося, ніби нема на цьому світі нікого, хто міг би потурбуватися про мене, проявити до мене ніжність. Іван був так далеко!
Тоді все й сталося… Я переспала з його найкращим другом Віктором. Й оком не змигнула, як опинилася з ним у ліжку.
Після тієї ганебної ночі я хотіла стерти собі пам’ять, аби не прокидатися щоранку з думкою про те, яка я жахлива людина.
Але нічого у мене не вийшло. Тепер мене мучило не лише сумління, але й токсикоз. Я завагітніла.
Вітя довго не думав – зібрав свої речі і втік до іншого міста без жодних виправдань і пояснень.
Я розуміла, що коли Іван повернеться, то побачить свою кохану дівчину з величезним животом.
Так і сталося. Треба було бачити його обличчя, коли він про все дізнався. Ані бачити, ані чути він мене хотів. І я його розуміла.
Не минуло й кількох місяців, як Іван зробив мені пропозицію. Я була шокована, але добре знала, що його змусила це зробити мама.
Відгуляли весілля, і почалося не життя, а справжня мука. Чоловік так мене і не пробачив, тому ніколи й не дивився на мене, як на кохану жінку, а я не жила, а намагалася в усьому догодити Івану, аби тільки він забув про те, що сталося колись.
Нічого не виходило. Моя свекруха дуже мене поважала, тому в усьому підтримувала, намагалася склеїти усе докупи. Мою донечку Соломійку любила, як рідну онучку.
10 років шлюбу закінчилися тим, що Іван зізнався мені у зраді. Сказав, що знайшов нарешті ту, яку поважає і якій довіряє.
Мені було прикро, що після стількох років і стількох спроб стати для нього ідеальною дружиною він мені помстився.
Не минуло й кількох місяців після нашого розлучення, як він одружився. Звісно, бо його нова обраниця була при надії.
Коли народився його син, в Івана почалися конфлікти зі своєю матір’ю, мовляв вона не любить рідного онука так, як любить чужу нагуляну дитину.
Але Світлана Василівна завжди нас захищала, обіцяла, що ніколи не залишить Соломійку, бо вона її кохана онучка.
Я думала, що через почуття провини і зневагу до самої себе більше ніколи не зможу бути щасливою, але Бог зглянувся наді мною.
Послав в моє життя чоловіка. Я вийшла заміж, а на моєму скромному весіллі найбільш зворушеною була, мабуть, моя колишня свекруха. Вона раділа і казала, що тепер я зможу бути по-справжньому щасливою, а вона завжди буде поряд, незважаючи ні на що.
Які у вас стосунки зі свекрухою/тещею?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
