Дорогою до роботи я потрапив у затор. Це звичне діло для буденних ранків, бо тоді починають поспішати всі. І в результаті місто стоїть.
Поруч з моїм авто стояла інша машина з блондинкою за кермом. Їй було не більше 30-40 років. Я привідкрив вікно ще більше, бо літня задуха просто не залишала мені вибору.
Раптом почув, як у моєї сусідки задзвонив телефон.
– Привіт, любий. Що ти кажеш?- стурбовано перепитала незнайомка.- Як це трапилося? Перелом? Зараз подзвоню на роботу і одразу до тебе!
Я аж брову підняв від зацікавлення. У заторах – це єдина розвага.
Жінка почала плакати. Втім, не кидала трубку.
– Гіпс наклали? Бідолашний. Я тебе зараз заберу. Я все зроблю сама, не переживай, моє кошенятко. Скоро буду.
На цій мінорній ноті блондинка вимикає мобільний, припиняє плакати і починає набирати інший номер.
Я аж шию витягнув, щоб усе почути та розгледіти.
– Алло, мамо, мій дурень знову у проблеми вліз. Ногу цього разу зламав. І так користі з нього не було, а тепер ще й у гіпсі ходитиме. Це він просто не хоче тобі на дачі допомагати. От же вигадав. Нічого, від мене не втече. Зараз поїду цього хитрюгу з лікарні забирати.
Я витріщився на дівчину.
Зараз-от думаю: то він дурень чи сонечко? Невже так і справді буває?
А як ви відреагували б на почуте?
