Село — це улюблене місце мого дитинства. Тут я народився і виріс. Потім, звісно, довелося переїхати до міста — в Жирівці великої кар’єри не побудуєш.
В нашому будиночку тепер живе лише мама. Вона вже старенька, тому я хотів забрати її до себе. І я, і дружина могли б за нею доглядати, та й не так самотньо їй було б, але вона навідріз відмовилася.
– Синку, та куди ж мені до міста… Я все життя тут прожила і помру теж в тих стінах.
Мені такі розмови геть не подобалися, але переконати найріднішу мені так і не вдалося.
Аби трохи полегшити її життя, я вирішив поставити біля хати криницю. Раніше нам доводилося ходити на джерело і там набирати воду. Воно хоч і недалечко, але старенькій жінці долати навіть таку відстань буває складно.
Побачив, як молода жінка з сусідньої хати з тяжкими повними відрами повертається з джерела додому. Вирішив тоді запропонувати їм ставити криницю разом… Гроші навпіл і вода навпіл!
Петренки дали свою згоду, а я втішився — яка не яка, а таки економія.
Тільки-но я про все домовився, як сусіди дали задню…
– Вибач, Павле! Зараз у нас немає на це грошей.
Ну нема, то й нема. Я ж все розумію!
– То давайте я розрахуюся, а ви гроші мені трохи згодом повернете!
Так і зробили. От тільки розплачуватися зі мною сусіди так і не збиралися.
– Ну, його ту криницю. Не до неї нам зараз! Дітей он у школу треба зібрати.
Ну, що поробиш! Нема на то ради…
Поставили криничку на маминому подвір’ї. Треба було бачити, як вона раділа, що тепер має власну водичку під боком.
Все було б чудово, якби я не дізнався про те, що Петренки постійно “навідуються” до старенької в гості! Але не з порожніми руками приходять, а відерка з собою приносять. Побалакали з жінкою 5 хвилин, води набрали і додому!
Гарно влаштувалися, скажу я вам! Ви не подумайте, мені води не шкода, але це ж треба бути такими хитрими! Своїх грошей платити не хотіли, а до чужих он які ласі!
І ж не скажеш, що вони бідні! Минулого року купили собі іномарку, цього – євроремонт затіяли… Тепер зрозуміло, чого їм на криницю коштів “забракло”.
– Степановичу, ви або за воду платіть, або ходіть до джерела набирати! Хіба ж так пристойні люди роблять?
– Ти глянь, який скупердяй! Ложку води сусідам пошкодував? Як не соромно?!
– Не соромно! Я тебе попередив.
Тільки от мої слова нахабам в одне вухо влетіли, а іншим вилетіли!
Тоді я поставив на колодязь замок, віддав мамі ключ і суворо заборонив впускати на подвір’я сусідів.
Мамуля з цього приводу дуже хвилювалася — вона у мене взагалі неконфліктна, але іншого виходу з ситуації я просто не бачив.
Хто ж знав, що ті негідники стареньку почнуть ображати?!
– Ви така ж скупа, як і Ваш синочок! От звідки у нього таке виховання…
Розізлили мене сусідоньки іще дужче! Та так, що я пішов до дільничного і попросив його, аби той простежив, чи не нишпорять часом Петренки у моєму подвір’ї.
З того часу, ноги їхньої біля моєї криниці не було.
Команда “Цікаво про” повністю підтримує чоловіка в його рішенні. Сусіди вирішили нажитися на чужій доброті. Захланність і грошолюбство ще ніколи не прикрасили жодну людину, тому варто піклуватися в першу чергу про наповненість свого серця, а не гаманця.
Чи підтримуєте ви героя історії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
