Нещодавно моя мамуся відійшла в інший світ. Навіть неможливо передати словами, як тяжко було прийняти цей факт.
З похорону майже нічого й не пригадаю – все було, наче в тумані. Для найближчих організували поминки. Коли всі почали розходитися по домівках, до мене підійшла двоюрідна сестра.
– Іриночко, я співчуваю Твоїй втраті… Шкода тітку Світлану – свята жінка була.
– Дякую, Улянко.
– Мені дуже соромно сьогодні тобі про це говорити. Розумію, це зовсім не на часі, але чекати ми більше не можемо…
– У чому справа?
– Твоя мама позичала в мене перед смертю певну суму… Зараз ці гроші нам дуже потрібні.
Я знала, що в Уляни деякі фінансові проблеми, тому вирішила не затягувати з поверненням боргу.
– То скільки я тобі винна?
– 10 тисяч.
Я дуже здивувалася… Моя мама ніколи не була економною, але на що вона могла позичати таку солідну суму?
Через кілька днів ми з чоловіком отримали зарплату, і я змогла розплатитися з сестрою.
Добре, що віддала гроші! Однією проблемою менше. Тепер треба думати, як жити далі без найріднішої людини.
– Люба, що робитимемо з квартирою? – спитав чоловік.
Тоді ми спільно вирішили здавати помешкання в оренду, а коли син підросте і схоче жити окремо – запишемо на нього бабусині хороми.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Перед тим, як подавати оголошення – вирішила розібратися з маминими речима. Одягом поділилася з сусідками, а от книги захотіла забрати собі. Всі до єдиної. Вона ними дуже дорожила.
На полицях серед томів української поезії знайшла старий записник.
Погортала його і на останній сторінці знайшла записи усіх маминих боргів.
“Степанівна – 100 гривень, Валюша – 20 грн, Улянка – 3 тисячі (дітям на подарунок)”.
Пригадую, як мама незадовго до своєї смерті подарувала мені новий сервіз, який я давно хотіла, але все руки не доходили його купити.
Я не вірила своїм очам! Як сестра могла так зі мною вчинити! Обдурити людину, яка щойно поховала матір!
То, мабуть, у неї замість серця камінь! Іншого пояснення її вчинку я не знаходжу.
Сфотографувала сторінку і надіслала негідниці в повідомлення. Після того Уляна, як крізь землю провалилася – на дзвінки не відповідає, вдома не з’являється.
Ніколи їй цього не пробачу. Більше у мене сестри немає.
Редактори “Цікаво про” були неприємно вражені цією історією. Не віриться, що заради грошей люди здатні на такі ганебні вчинки. Шкода, що захланність і жадібність може коштувати так дорого, бо стосунки між двома рідними людьми, схоже, назавжди зруйновано. Хіба ті 7 тисяч були того варті?
Чи змогли б Ви пробачити горе-сестру?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
