Коли народилась сестра, то мені вже виповнилось 10. Ми жили у невеличкому селі. Мої мама з татом тоді працювали на заводі.
На мене впали всі домашні обов’язки і догляд за Світланою. Я повинна була прибрати, приготувати якусь найпростішу їжу, пізніше робила уроки.
Я мамі пояснювала, що втомлююсь, що мені забагато навантажень, та вона не розуміла цього чи що. Казала, що у мене більше вільного часу, ніж у них з батьком, тож я можу і допомогти. Я ж їхня старша дочка, опора.
Коли вони приходили з роботи, тато лягав відпочивати на диван, а мама йшла дивитись свої серіали. А роботу робила й далі я.
Так продовжувалось і коли я підросла.
Тато пішов від нас, маму скоротили на роботі. Ми сиділи без копійки. Тож я пішла працювати. Приносила додому гроші, та за це ніхто і дякую не сказав. Сприймали – як належне. Зате сусіди матір жаліли – вона ж сама, а справляється непогано. Ну звісно, чиїми руками?
Коли мені було 23 я вийшла заміж і з’їхала з батьківського дому. І почалось сімейне життя, як в усіх: дитина, дім, робота. Мамі з сестрою ми як могли допомагали: огорожу пофарбувати, город перекопати, в домі лад навести. Їздила до неї майже щовихідних, хоч і була втомлена і хотіла відпочити.
Світлана вийшла заміж у 18. Мама залишилась жити сама. Здавалось, їй багато не треба, тепер можна так не гарувати. Але ми з чоловіком і далі продовжували їздити до мами. Її не цікавило, що я втомлена. Волна взагалі не питала, як у нас справи. Лише скаржилась на свої проблеми.
Вона не прибирала в домі бе мене. Могла подзвонити в понеділок ввечері, щоб завтра зранку ми приїхали картоплю копати. І байдуже, що ми на роботі.
– Хіба ти не можеш відпроситися? – казала мама.
Мені була шкода її, тому я пропри небажання, брала відгул і їхала допомагати.
Так, ми інколи могли взяти овочів з городу: мішок картоплі чи моркви, влітку огірків з помідорами.
Одного разу зустрілась з нашою сусідкою, вона розповіла, що усі тут думають( мама так їм розповідає), що ми приїжджаємо лише овочі зібрати, але все по господарству матір робить сама.
Я не могла у це повірити. Я вирішила поговорити з мамою на цю тему. Те, що вона мені відповіла переходить усі межі:
– А що це не правда? Поскладали усю городину і знову мене саму залишили.
Після цих слів я зібрала речі і поїхала додому. Чоловік сказав, що ноги його більше там не буде. Я теж припинила їй догоджати. Два роки не їздила у село. Та серце було не на місці. Шкода її було. Сестра відразу сказала, що у землі порпатись не буде, у неї своє життя, свої справи, вільного часу у неї немає.
Я не хотіла, але розуміла, що все-таки доведеться доглядати за матір’ю мені. Мабуть, це так участь старшої дитини в сім’ї.
А ви б хотіли бути старшою дитиною в сім’ї?
