Соломія була важко хворою. Її чоловік Антон сильно хвилювався, не спав ночами й не вірив, що це відбувається з ними. Жінка покинула цей світ рано вранці. Без матері залишилось троє маленьких дітей.
Коли дружина дізналась діагноз, то сильно занервувала. Віра в одужання спочатку не покидала її, але з часом стан лише погіршувався. За рік до смерті жінка вже не могла самостійно поїсти чи встати з ліжка. Здавалося, рак поглинає усі її сили, жінка лежала з напіврозплющеними очима і тихо стогнала. З кожним днем її очі тьмяніли все більше. Зникала жага до життя. А серце Антона розривалося від болю. Чоловік покинув роботу аби доглядати її.
Найважчою для нього була думка, що дружина їх залишить. Одного осіннього дня кохана більше не прокинулась. Антон був спустошеним, не міг прийти до тями від втрати та сильно тужив. За кілька днів він трохи отямився. Обіцяв їй доглядати дітей і став думати, як їм жити далі.
Їхній найменшій дочці було 3 роки, а найстаршому сину 6. Тому не міг їх залишити без нагляду і на роботу піти не міг. І не було кому з ними посидіти, сам був сиротою і добре розумів, що таке втрата.
Одного дня хтось голосно постукав у двері. За мить людини вже не було, але на порозі лежала коробка. Антон позаглядав куди міг дітись незнайомець, але марно. Відкривши коробку, чоловіку відпала щелепа. В ній було купа поскладених грошей, а зверху записка. “Тут мільйон гривень. Я знаю про твою втрату, мені дуже шкода, але хотів якось допомогти. Ці гроші мені не потрібні. Розпорядися ними з розумом і подаруй дітям щасливе життя! Успіху вам! “
Хто ж міг бути тим незнайомцем?
