“Потрібен той самий букет троянд, бо сьогодні у мене вже інша дівчина”, – усміхаючись заявив клієнт

Після смерті мами моє життя дуже змінилося. Тепер я продавчиня квітів у магазинчику, який вона винаймала разом зі своєю хорошою подругою. Мені тут подобалося, усе нагадувало про те, як моя мама вміла цінувати те прекрасне, що людей оточує.

Подобалося й те, що я знала: кожен проданий букет – це щаслива мить в житті якоїсь людини, яка його отримає. 

Мені важко було змиритися зі смертю найдорожчої, тому з головою поринула в роботу, зовсім занедбавши своє особисте життя. Мені вже скоро 30, але на пошуки кавалера немає часу. У мене ж іще братик маленький – треба про нього в першу чергу піклуватися. 

Батько мені, звісно, допомагає, але схоже, що він переживає втрату ще важче, ніж я. Береться за усі відрядження, які йому пропонують на роботі, намагаючись втекти з квартири, де все нагадує про його кохану Віруню. 

Так і минали мої будні серед квітів і атласних стрічок. Не знала я, що невдовзі зі мною трапиться історія, яка назавжди змінить моє життя. 

В наш магазин завітав симпатичний молодий чоловік, який довго кружляв магазином в пошуках ідеального букету. Він, чомусь, одразу привернув мою увагу. Я ще собі подумала: “Який красивий хлопець, пощастило ж тій, до кого він так поспішає на побачення”. 

Мої роздуми перервало його ввічливе звертання:

– Я перепрошую, чи не могли б Ви мені допомогти. Мені потрібен елегантний букет. 

– Звісно, що до вподоби Вашій обраниці: які кольори, квіти, поєднання?

– Гадки не маю. У нас сьогодні перше побачення. 

“То от чому він так хвилюється”, – подумала я, усміхнулася незнайомцю і зробила дуже ніжний букет з кількох персикових троянд, обв’язавши їх красивою стрічкою того ж кольору. 

– Вау! Дуже дякую, – сказав хлопець і за кілька хвилин вибіг з магазину, застрибуючи в машину. 

Мені було радісно з того, що я змогла ощасливити того дня, бодай одну людину. 

Наступного дня покупець знову з’явився на порозі магазину:

– Добрий вечір! Ну, як букет? Сподобався вашій дівчині?

– Ще й як! Вона була у захваті. Сьогодні мені знову потрібен букет. 

– Чудово! Пропоную поглянути на лілії або…..

– Ні, ні, – перебив мене клієнт, – мені потрібен точно такий букет, як і вчора. 

– Ви певні, Вашу дівчину трояндами вже навряд здивуєш?

– Не хвилюйтеся. Сьогодні у мене зустріч вже з іншою, тому проблем не буде.

Я здивовано поглянула на нього, але сперечатися не стала, бо бажання покупця – це закон. 

Коли він приїхав за тими злощасними трояндами вп’яте, я не витримала і спитала:

– Це, звісно, не моя справа, але чому Вам ніяк не вдається обрати серед усіх дівчат, з якими були на побаченні? Невже жодна не сподобалася?!

– Чому ж, Софіє? – з усмішкою спитав клієнт, який пильно вдивлявся в мій бейджик. – Одна мені таки дуже подобається, але їй я ще букет не дарував. 

Я нічого не зрозуміла і ніяковіло простягнула звичний букет троянд клієнту. 

Робочий день вже майже завершився, я вийшла з магазину, закрила його. Обернувшись, побачила, що той хлопець так і не поїхав. Стоїть і чекає на мене…

– Софіє, а не складете мені компанію? 

– Куди кличете? Третьою на побачення з черговою дівчиною? – з сарказмом відповіла я. 

– Та ні, повірте все не так, як здається. Їдьмо, і Ви самі все побачите. 

Не знаю, чому, але я таки сіла в те авто. 

Дорогою Максим (так звали мого клієнта) розповідав мені про своє життя. Він архітектор, який займається разом з будівельниками відновленням старих і цінних будівель, на які державі бракує коштів. Я розказала трохи про себе, про сім’ю і наше з мамою спільне захоплення квітами…

– Цікаво, а в такого досвідченого флориста є найулюбленіші квіти серед усіх?

– Так, це білі тюльпани. Ми з мамою колись їх саджали у нашому невеликому саду за містом. 

Коли під’їхали до місця призначення, я навіть не зрозуміла спершу, де ми. 

Зайшовши всередину, Максим повів мене до актової зали, де на нас вже чекали люди. Усі вони були похилого віку. Хлопець прошепотів мені на вухо: 

– Це геріатричний центр. Я колись його ремонтував…

Пазл склався тоді, коли Максима запросили на сцену, представивши, як мецената, який за власні кошти відновив будівлю для літніх людей. Він вийшов, сказав кілька слів і вручив букет милій жіночці з сивими косами на голові:

– Вітаю вас, Ангеліно Андріївно. Сподіваюся, ваше життя в цих стінах буде безтурботним і щасливим. 

Мені стало дуже соромно, що я вважала Максима ловеласом, подумки осуджуючи його. 

– Пробач, хто б міг подумати, що твої букети призначені для таких особливих дівчат?

Він засміявся, нахилився до мене і сказав:

– Я завинив букет одній дівчині, яка мені дуже подобається…

– Ну, не хвилюйся. Я тобі із задоволенням із цим допоможу. То що вона любить? 

– Здається, білі тюльпани. 

Через рік Макс зробив мені пропозицію. Я не тямила себе від щастя. Завжди знала, від своєї долі не втечеш і не сховаєшся, навіть у квітковому магазині…

Чи сподобалася Вам історія?

Напишіть нам у коментарях в Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector