Ми з чоловіком одружилися в юному віці, але тривалий час у нас не виходило завести дітей. Я хвилювалася з цього приводу й постійно консультувалася з різними спеціалістами. Натомість моєму обранцю було байдуже.
Протягом десяти років я не надавала цьому особливого значення, але коли в тридцятирічному віці повідомила чоловікові про свою вагітність, він заявив, що не готовий до батьківства. Виявляється малюк йому не потрібний. І як це розуміти?
Проте я рішуче вирішила народжувати, хоча з боку коханого підтримки не було. За дев’ять місяців ми стали практично чужими людьми. З полового будинку мене забрали мама з татом, а чоловік навіть не зателефонував, щоб поцікавитися моїм самопочуттям. Звичайно, що приємного в цій ситуації мало.
Перший час я жила в батьківському домі, адже бабуся допомагала мені з новонародженою онукою. Малеча багато плакала, тому потребувала постійної уваги. Дні пролітали один за одним, а я продовжувала чекати, коли чоловік нарешті навідає нас. Будь-який шурхіт на сходовому майданчику змушував моє серце битися швидше. Мені хотілося вріити в те, що от-от татко донечки переступить поріг квартири. Проте мої очікування були марними. Чоловік так і не згадав про наше існування.
Я дивлюся на свою донечку і не розумію, як можна було відмовитися від такого щастя? Тим паче ми прожили в шлюбі багато років і між нами завжди була злагода й взаєморозуміння.
Зрештою я залишила малечу з бабусею, а сама поїхала в наш дім, аби зустрітися з чоловіком. Він одразу кинувся мене обіймати і говорити лагідні слова. Про доньку нічого не запитував, тому я сама поцікавилася, як він так може?
– Я ніколи не говорив тобі, що хочу дітей. Стати батьком не було моєю мрією. Я й досі не маю бажання бачите те немовля. Нехай воно залишається у батьків, а ти повертайся до мене.
Його відповідь не вкладається у мене в голові. Тепер мені доводиться жити на дві квартири і регулярно їздити до чоловіка, аби навести порядок в домі й приготувати їсти. Не знаю, як мені переконати його в тому, що дитині потрібен батько.
Що б ви порадили жінці, яка опинилася в такій ситуації? Чи можна переконати чоловіка, що діти – це велике щастя, якщо він не готовий до батьківства?
