У житті одного чоловіка настав складний період. Він не міг знайти спокою та гармонії серед метушливого міста, тому вирішив, що потрібно пошукати тихе місце для відпочинку й медитації. Можливо, він отримає бажане в лісі.
Та коли він потрапив на галявину серед дерев, то почав розуміти, що тут потрібної тиші не знайде. Адже навколо вирувало життя природи: то гуділи комашки, то співали пташки, то вітер гойдав дерева. Потрібно знайти інше місце.
У нього пішло декілька днів на те, щоб знайти печеру. Вона була темна, порожня й простора. “Те, що треба”, – подумав чоловік. Він зручно вмостився і спробував зосередитися на своїх думках, але раптом почув, що в кутку капає вода. Ці звуки дуже дратували його і він розлючений повернувся додому.
Мабуть, він зможе усамітнитися в тиші лише у власному будинку зі звукоізоляцією. Через декілька місяців чоловік закінчив усі будівельні роботи й сів посеред кімнати. Раптом він почув, що цю тишу порушувало тихеньке цокання годинника, який був у нього на руці. Зі злості він жбурнув його об стіну, а той розлетівся на багато частин.
Невже настав момент, коли більше ніщо його не буде відволікати? Ні, адже тепер чоловік чув, як калатало його серце.
Мораль цієї притчі проста: не потрібно чекати, що гармонія прийде ззовні, бо вона – всередині нас.Душевний спокій в наших руках. Чим швидше ви зможете це зрозуміти, тим швидше налагодиться ваше життя.
А ви згідні з мораллю цієї притчі?
