– А ти подати мені не хочеш? Я взагалі-то з роботи тільки повернувся й дуже стомився, – роздратованим голосом сказав Іван

Іван був вже моїм другим чоловіком. Взагалі, виросла я у селі та звикла до того, що жінка у родині має догоджати своєму чоловікові та робити усе, що він скаже. Така собі кухарка, прибиральниця та коханка в одному флаконі. Так жила більшість сімей, тому я не сильно пручалася такої долі, до одного моменту.

Одного разу, ми поїхали в гості до моєї свекрухи. Золота жінка була, я вам скажу. Через війну закінчила тільки 3 класи, але читати любила страшне! Та і мудрі поради завжди давала. Взагалі, це вона мені сказала, що я неправильно поводжуся.

На той момент їй було вже 70 років. Їй було дуже важко ходити, без палиці нічого не могла. А ось чоловік її – Михайло, був дідом міцним та здоровим, як на його вік. Так ось привчила Галина Петрівна чоловіка до того, що поки борщу не наллє та на стіл не поставить – їсти він не буде. Часто свекор ходив та бурчав щось невдоволеним голосом. Тоді, Галина Петрів вставала і швидко, як могла, бігла виконувати його забаганки.

Коли у село приїжджали ми, цю місію на себе брала я. До нас на обід завжди ще приходила сестра чоловіка Тетяна з родиною. Взагалі за столом зазвичай збиралося 10-12 осіб. Всім треба налити та подати суп, зібрати тарілки та нагодувати основною стравою. Я навіть поїсти нормально не встигала, тому що поки всім суп наллєш, хтось вже друге просить. Допомагав мені лише чоловік Тетяни.

От одного разу, до мене підійшла свекруха та сказала:

– Марино, ти поки молода, не повторюй моїх помилок. Я от свого привчила, що обслуговувати всіх маю, от тепер і мучуся все життя. А у Івана характер батьків. Якщо потім плакати від нього не хочеш, то виправляй ситуацію. Ти теж працюєш, але чомусь вирішила, що повинна ще й вдома всіх обслуговувати.

Тут непомітно до нас підійшов чоловік Тетяни та й сказав:

– Дійсно, Марино, ти хоч раз бачила, аби Танька за мною так бігала? Я що безрукий собі тарілку супу налити? 

Після того, я вирішила спробувати. Шкода себе стало, я ж теж втомлююсь, але цього ніхто не помічає. До хорошого швидко звикаєш, а потім навіть не помічаєш. От одного разу, прийшла я з роботи та й почала речі прасувати.

Потім, прийшов Іван, переодягнувся, помив руки та й пішов на кухню, сидить та чекає коли ж це я прибіжу й буду його годувати. Згодом, він зрозумів, що мене довго немає та й гукає:

– Маринко, а ти мене годувати збираєшся?

– Звичайно, не сидіти ж тобі голодному. Котлети з салатом в холодильнику, а картопля на плиті.

– А ти подати мені не хочеш? Я взагалі-то з роботи тільки повернувся й дуже стомився, – роздратованим голосом сказав Іван.

– Ну звичайно, а я ж на танцях увесь день була, зовсім не стомилася. Зараз ще співати почну!

– Тоді взагалі вечеряти не буду, – крикнув чоловік.

– От і добре, завтра дитині буде чим снідати.

Так він голодував майже місяць. Виявилося, перевчити чоловіка доволі важко. Він навіть погрожував розлученням, але врешті-решт зрозумів, що й сам може налити собі борщу, а потім помити тарілку.

Тому дівчатка, не варто привчати чоловіка до того, що ви його служниця. Перш за все, ви його кохана жінка!

Як ви вважаєте, чи повинна дружина у всьому догоджати чоловікові?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector