– Продамо твою машину. Сьогодні. – Ні. – Іро, не починай. – Це ти не починай. Хто розбив мамин “подарунок”? – Я сказав: не зараз. Дзвінок у двері. – Відкрий.

– Продамо твою машину. Сьогодні.
– Ні.
– Іро, не починай.
– Це ти не починай. Хто розбив мамин "подарунок"?
– Я сказав: не зараз.

Дзвінок у двері.

– Відкрий. Це мама.
– Звісно. Кого ж іще тут бракувало.

Маргарита Іванівна зайшла без "добрий вечір", кинула сумку на тумбу.

– Ну що, награлися? Платіж за два дні. Де гроші?
– Які "ми"? – Іра сперлася на стіну. – Машина на вас, кредит на вас, коханка в лікарні – теж, мабуть, на вас. А гроші з мене?

– Слідкуй за язиком.
– А ви за сином.

Олег різко:
– Іра, досить.

– Ні, не досить. Поясни мені в очі: ти розбив машину з Оленкою?
– Я її вчив водити.
– На маминому весільному подарунку? Романтика.

Маргарита Іванівна фиркнула:
– Хоч одна нормальна дівчина біля нього з'явилася, і ту ти встигла обгавкати.

– Нормальна? Та, що чужого чоловіка по місту катає?
– А ти що дала йому, крім гонору? Живеш у його квартирі, їздиш на своєму кориті й строїш із себе принцесу.

– У його квартирі? – Іра глянула на Олега. – Скажеш їй чи мені?
– Не влаштовуй цирк.

– Цирк ти влаштував на весіллі. "Багатому нареченому – багатий подарунок". Пам'ятаєте? Тільки подарунок у кредит, а багатий наречений – без роботи.

– Що? – Маргарита Іванівна повільно повернулася до сина. – Без якої роботи?

Олег зблід.
– Мамо, я сам хотів сказати.

– Коли? Коли вона б уже заплатила за тебе?
– Замовкни, – прошипів він.

– А, тобто план був такий? Ти мовчиш, мама тисне, я продаю машину і рятую ваш сімейний театр?

Маргарита Іванівна гримнула долонею по столу:
– Не корч із себе жертву. Якби ти була нормальною дружиною, ти б мовчки допомогла.

– Якби у вас був нормальний син, він би не возив "учениць" і не простягав руку до моєї машини.

– Твоєї? – свекруха скривилася. – Та що в тебе є взагалі, крім нахабства?

Олег різко:
– Все, вистачить. Або ти зараз даєш гроші, або збирай речі.

Тиша.

– Серйозно? – Іра навіть усміхнулась. – Це ти мені ставиш умови? Після того, як розбив мамин кредитний понт з Оленкою на пасажирському?

– Не перекручуй.
– А що перекручувати? Те, що ти брехав? Чи те, що твоя мама вже привела тобі запасну?

Маргарита Іванівна знизала плечима:
– Оленка хоча б з грошима. І без цієї базарної манери.

– Та ну? І скільки коштує ваш син у розбитому вигляді?
– Більше, ніж ти потягнеш.

Іра мовчки пройшла в спальню. Олег кинувся слідом.

– Ти куди?
– Збираю речі. Ти ж сам сказав.
– Я не думав, що ти реально підеш.
– А я не думала, що ти реально такий.

Вона винесла валізу в коридор. Маргарита Іванівна схрестила руки.

– І ключі залиш.
– Легко.

Іра поклала ключі на тумбу. Потім дістала телефон.

– Що ти робиш? – насторожився Олег.
– Дещо, що треба було зробити ще на весіллі.

Вона відкрила банківський застосунок, розвернула екран до них.

– Бачите? Оренда за цей місяць. Це з однієї квартири.
– Якої ще квартири? – видихнув Олег.
– Моєї.
– Що?
– Не однієї. Чотирьох.

Маргарита Іванівна засміялась нервово:
– Не бреши.

– Можу ще показати документи. Або краще ні. Ви ж мене все одно вже оцінили в торговому центрі.

Олег зробив крок до неї:
– Ти спеціально мовчала?
– А ти спеціально брехав. Ми квити.

– Тобто в тебе були гроші, і ти дивилась, як я викручуюсь?
– Ні. Я дивилась, як ти обираєш: дружину чи маму. Ти обрав ще й Оленку бонусом.

Маргарита Іванівна спалахнула:
– Та кому ти тепер потрібна зі своїми квартирами?
– Вам – точно ні. Ви ж шукали не невістку. Ви шукали банкомат.

Іра взяла валізу, відкрила двері.

Олег тихо:
– Іро, ти зараз усе ламаєш через гроші.

Вона навіть не обернулась.

– Ні, Олеже. Через гроші ти мене одружив.

Valera

Популярне