Проходимо повз відділення поліції, вона мене зупиняє біля стенду «Їх розшукує поліція», показує на фото жінки і каже: «Це мама моя»

Для того щось зняти крутий фільм не завжди обов’язково роками придумувати цікаву історію для сценарію. Іноді досить просто подивитися по сторонах і зловити те, що життя саме підкидає. А воно в цьому професіонал і підкидає такі життєві ситуації, що крутіше не придумаєш.

  • Познайомився на сайті знайомств з дівчиною. Симпатична, на побачення прийшла без запізнення. Посиділи в кафе, а потім пішли гуляти. Проходимо повз відділення поліції, вона мене зупиняє біля стенду «Їх розшукує поліція», показує на фото жінки і каже: «Це мама моя». А потім розсміялася в голос і різко замовкла, додавши: «Я не жартую, це правда моя мама. Уже 6 місяців в розшуку».
  • Моїй бабусі 72, вона дуже активна, почала вчити англійську на дозвіллі, хоч всі над нею і жартували. 2 роки тому вона познайомилася з чоловіком її віку з Норвегії. Він приїжджав до неї один раз, але з сім’єю вона його не познайомила, боячись насмішок. Ще через рік вони одружилися, і вона поїхала. А вчора вони приїхали до нас: спортивний симпатичний чоловік, якого навіть старим не назвеш, схудла, підтягнута, засмагла бабуся в джинсах і модній блузці, з зачіскою, очі сяють, тримаються за ручки. Непогано говорить англійською, вчить норвезьку, подорожують. Посиділи годину і пішли по музеях. А ми з мамою, зовсім очманілі, мовчали весь день.
  • Їду в автобусі, заходить жінка, просить у водія щасливий квиток, щоб віддати мамі, яка лежить в лікарні. І водій, як добрий фей, віддає цілий рулон квитків, щоб вона вибрала собі потрібний.
  • Через роботу мені часто доводиться повертатися додому пізно, неосвітленими вулицями. Громадського транспорту після 22:00 не дочекаєшся, а таксі дорого. Крім перцевого балончика завжди ношу з собою в сумці моторошну маску з Гелловіну. Коли йду додому в темряві, надягаю її і тримаю напоготові плеєр з сатанинським сміхом. Поки до мене ще ніхто не приставав, але мені іноді навіть хочеться, щоб це сталося. Хочу побачити реакцію цієї людини.
  • Коли була підлітком, познайомилася з хлопцем. Жив він за містом, зустрічалися ми рідко, так як батьки не дозволяли так далеко їздити одним. Спілкувалися в інтернеті, іноді зідзвонювалися. Потім спілкування зійшло нанівець, «офіційного» розлучення не було. Через 4 роки від нудьги написала йому, мовляв, давай вже розлучимося по-хорошому. Посміялися, згадали, вирішили зустрітися. Вже 6 років разом після тієї зустрічі і 10, якщо вважати цю 4-річну паузу.
  • Пішли в ліс по гриби. Присіли відпочити, дивимося, в землі двері, з цікавості зайшли. Те, що ми там побачили, шокувало нас: хороший ремонт, величезний телевізор, відеокасети з фільмами, повний льох елітного алкоголю, книги, сигари, шкіряні меблі, кондиціонер, вікна в стелі, грубка, посуд дорогий і проведена до трансформатора проводка. Років 10 там, мабуть, нікого не було. У чувака хороший смак і стерва дружина, як я зрозумів. Потім дізнався, що це «барліг» нашого сусіда, який переїхав до Німеччини.
  • Ми з моїм чоловіком познайомилися в травмпункті. Я прийшла з опіком сідниці, а він вивихнув ногу. Вже 2 роки разом, і весь цей час нам не дає спокою питання: що відповісти дитині на питання, як ми познайомилися?
  • Пару років тому працювала в дорогому сувенірному магазині. Був у нас постійний клієнт — інтелігентний літній чоловік, лікар. Скуповував у нас всіх порцелянових клоунів: від дрібних за пару сотень до півметрових за кілька десятків. Відомо було, що купує він їх в подарунок доньці. Одного разу я запитала, де вона їх зберігає, так як мужик скупив нереальну їх кількість. Виявилося, що у дочки під них ціла кімната в замку в Англії! Вона там вчилася і вийшла заміж за графа. В той момент мою заздрість можна було помацати руками, так само як і гордість мужика за те, що у нього внук — граф.
  • Подруга примудрилася так чхнути, що у неї лопнула барабанна перетинка. Довго вважала її зразком «фортуни», поки сама не позіхнула до вивиху щелепи. Не дарма ми кращі подруги.
  • Працюю в супермаркеті касиром. Людей за день бачу сотні, всі вони як один. Нічого вражаючого не спостерігаю. Почав один симпатичний хлопець ходити в наш магазин, я помітила, що подобаюся йому. Завжди посміхається, але помітно, що сором’язливий. Одного разу я була без настрою, нудно, швидше б додому … Заходить він. І ось відпускаю його на касі, промовивши стандартний алгоритм, і додаю від себе: «Вам касир не потрібен?» А він відповідає: «Потрібен». Закрутилося. Кохаю його.
  • Коли вчилася в школі, після уроків зайшла з подругами в кафе і побачила свого батька з якоюсь білявкою. Вона сиділа до мене спиною, а тато був дуже захоплений бесідою і не помітив мене. У мені звідкись взялося стільки гніву, що я підійшла і вилила цій кралі склянку холодної води на голову. Вона з криками підривається з місця, ми з нею зустрічаємося поглядами, і я бачу, що це моя мама. Вона просто перефарбувала волосся.
  • Іду я якось раз по вулиці, як зазвичай, зупиняюся на світлофорі, задумливо дивлюся на іншу сторону дороги, а там … Бабуся в ядерно-рожевому спортивному костюмі і з півнем на повідку.
  • Знайому моєї тітки після розлучення потягнуло на екстрим. Вирішила стрибати з парашутом. Перший же стрибок — тріщина в хребті. Місяць на знеболювальних, жарти «Треба було мені дайвінгом зайнятися, дурепі!» Через пів року дзвінок: «Дзвоню тобі з іспанської лікарні. Мене вдарив струмом скат!»
  • Стою на узбіччі дороги, тут у фури, яка їхала повз, відкриваються на ходу задні двері, вивалюється прямо мені під ноги коробка, двері зачиняються, і машина несеться вдалину. Я навіть злякатися не встигла. Відкриваю — повна коробка морозива в вафельних стаканчиках. Це, звичайно, не 500 ескімо з вертольота, але удача, безумовно удача!
  • Раз в тиждень вибираюся з бабусею на ринок і допомагаю закупити все необхідне. В останній раз спостерігав картину, як дві торговки м’ясом посварилися, у кого товар кращий. Одна бабця з криками кидалася в іншу сирими шлунками, а її суперниця захищалася баранячою головою.
  • Стояла в Китаї біля кав’ярні, чекала подругу. Холодно, падає дощ, я забула куртку, телефон розрядився, подруга спізнюється і невідомо коли прийде, я не знаю китайської — в загальному, весь набір. Стою на нервах, корчусь від холоду, як раптом виходить хлопець-бариста і мовчки простягає мені лате. Я нерішуче полізла за гаманцем, але він лише похитав головою, дав мені стаканчик, посміхнувся і пішов далі працювати. Ні імен, ні діалогу, лише хвилинний епізод, але до сих пір пам’ятаю ту найсмачнішу каву.
  • Вкрали взуття в поїзді. Спала на верхній полиці, прокидаюся, на наступній станції виходити, а взуття немає. Обшукала весь вагон. Люди сміються, весело ж. А я плачу, мені ще на автобусі їхати додому, а я в шкарпетках. Допоміг один хлопець — дав свої в’єтнамки. І ось сиджу я на вокзалі в шльопанцях на 6 розмірів більше, заплакана. Люди косяться. І прикро, і сумно, і смішно. Дякую йому. А тапки я поверну.
  • У дитинстві, коли мені снилися кошмари, я скочила з ліжка і босоніж в піжамі бігла до батька в майстерню. Тато — архітектор, але часто писав фарбами, так він відпочивав від своєї основної роботи. Я бігла до нього, сідала в крісло, накривалася пледом і, трясучись від страху, описувала жахливих істот, що мені снилися … Батько уважно мене слухав і одночасно малював з моїх слів. Якого б монстра я не описала, на полотні щоразу виявлявся якийсь миленький звірок. Я обурено говорила йому: «Тато, він взагалі не схожий на того монстра!» — а він здивовано відповідав: «Серйозно? Вибач, можеш ще раз описати?» І як тільки я намагалася згадати сон, усвідомлювала, що він майже вивітрився з пам’яті, тому і боятися немає кого.

Поділіться з нами, чи були у вашому житті схожі ситуації?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: