Я живу з чоловіком удвох. Якось одного вечора мені зателефонувала подруга Віка і попросилась поселитися в нас на невизначений термін. Відчувала себе тоді двояко: з одного боку подруга, а з іншого – сімейний комфорт. Все ж не змогла їй відмовити та пустила погостювати…
Минав черговий тиждень від того дня того, як Віка поселилась у нас. Я тоді ще не знаходила зв’язок між її перебуванням у нас і тим, що мій чоловік почав різко змінюватися. Як виявилося він був очевидним. Чоловік перестав мені допомагати, злився на мої прохання допомогти й залишав всю хатню роботу на мене.
Одного разу я прокинулася пізно ввечері, щоб сходити до туалету, який знаходиться біля кухні. Вже поверталася, як краєм вуха почула, що моя подруга говорить з моїм чоловіком у кухні. “Ти що не розумієш, що ти неї під каблуком?”- говорила Віка – “Вона звикла тобою керувати. Ти ніколи їй не перечиш, тому вона й вилізла тобі на шию. От я після розлучення все на собі тягну і ні на кого свої обов’язки не передую.”
А далі почалось таке, чого я явно не очікувала від близької подруги. В той момент я стояла на краю темного дверного отвору. Віка трохи підняла спідницю і сказала моєму чоловікові грайливим голосом: “Бачиш, Славко, я порвала колготки?”
Мій чоловік зреагував моментально: “Чого ж ти, Віко, одразу не сказала? Що ж ми тебе без колготок залишимо?” і поставив їй на стіл п’ятсот гривень. Я мало зі сміху не вмерла від того, наскільки вправно Славік проігнорував натяки Віки, але стрималась і тихенько пішла в спальню. Вирішила, що все ж чоловік в мене не “безнадійний”.
Наступного ранку я попросила Віку з’їхати. Звісно, у відповідь Віка вилила на мене багато бруду, сказала, що я жахлива подруга і що не підтримую її в тяжкий момент життя. Проте все ж з’їхала. Я перестала спілкуватися з Вікою. З чоловіком нарешті все налагодилося. Більше нікого не пускаю у наш дім з ночівлею. Подруги подругами, а сім’ю треба берегти.
А наскільки ви довіряєте своїм подругам? Чи могли б пустити її пожити до себе в сім’ю?
