Іванка сильно хотіла братика чи сестричку. Але життя склалось так, що батьки більше не мали дітей. З роками її мрія поступово згасла.
Коли вона стала повнолітньою, то сама собі пообіцяла, що в неї буде мінімум двоє дітей. Вона на собі зрозуміла, як це коли ростеш один, а інколи так хотілося підтримки рідної людини, батьки ж не завжди можуть зрозуміти дитячі “проблеми”.
Всі мрії у думки дівчини зводились до материнства. Переїхавши в місто, вона познайомилась з Олегом. Він гарно залицявся до красуні й вона вирішила створити з ним сім’ю. Хоча палкого кохання до нього не відчувала. Її ціллю були діти.
Пара одружилась. Невдовзі Іванка почала наполягати чоловіку стосовно дітей.
– Ми ще такі молоді, навіщо поспішати? – дивувався він.
Іванка все ж була при своїй думці. Вирішила для початку пройти всі можливі обстеження. А коли почула результати, то не тямилася від горя. Вона безплідна. Якась патологія, що унеможливлює її мрії материнства.
Іванка була дуже пригніченою. Навіть не стала це чоловіку розповідати. Коли він помітив її дивну поведінку, то намагався розговорити, дізнатися в чому справа, але марно.
Розлучатися він з нею хотів, хоча вона помітно охолола до нього. Він просто став їй непотрібним. Тоді Олег знайшов рішення – завів коханку. Довший час це ще вдалося приховати. Та все таємне стає явним. Дружина подала на розлучення і повернулася в рідне село до батьків.
Тоді Іванці було 22 роки. Матір просила її спробувати знову, адже жити самій не вихід.
– Хто собі захоче жінку, яка народити не може? – аргументувала Іванка.
В селі не залишилось достойних кавалерів. Тож вона просто зайнялася як колись господаркою.
Одного дня виходячи з хати, Іванка почула дивні звуки біля хвіртки. Відчинивши дверцята вона побачила на землі кошик, а всередині лежало немовля.
Подивившись по сторонах, дівчина взяла дитину на руки й понесла додому. Всередині була записка “Це Артемко” і дата народження.
– Сам Бог послав мені цю дитину! – раділа Іванка і стала готуватися до всиновлення.
Тяганини з документами було вдосталь. Дитину ніхто не шукав, ніхто не відмовлявся у пологовому. Зрештою вона стала офіційною опікункою.
Щоб в селі не виникало зайвих питань, батьки вирішили продати будинок, і купити квартиру у місті. Всі разом вони переїхали й почали нове цікаве життя.
Дитину оточили щирою любов’ю і турботою. Артем ріс чемною і спокійною дитиною.
У той день хлопцю виповнювалось 16 років. Іванка вже спекла і прикрасила торт для сина. Він якраз готувався загадати бажання. Раптом у двері хтось постукав.
– Добрий день! А тут живе Артем? Я його батько! Дозвольте з ним поговорити! – сказав до Іванки незнайомець, який був страшенно схожий на сина.
– Вибачте, ви помилились квартирою! – поспіхом відповіла жінка і зачинила двері.
Через кілька днів Іванка помітила того ж чоловіка біля під’їзду. Він просив поговорити з ним і жінка погодилась.
– Зрозумійте. Тоді я набрав боргів для свого бізнесу, хотів мати свій магазин. Та сталася пожежа. Ще й дружина була вагітною. Не знаю чи то стреси від постійних погроз колекторів, чи здоров’я, але пологи почалися передчасно. І її не стало. Мене переслідували. Я не хотів ризикувати дитиною і залиш її під вашим будинком з надією, що він виросте гарною людиною у спокійній сім’ї. Я б хотів познайомитись з ним! Я шалено вдячний, що ви його виховали!
– Добре! – сказала Іванна. – Приходьте сьогодні ввечері, я підготую сина до вашого знайомства.
Артемко хоч і недовірливо, але прийняв батька. Він все зрозумів. З того часу вони спілкувалися частіше. А між чоловіком і Іванкою зав’язалась симпатія.
Через рік вони побралися і прожили разом щасливе життя.
Як вам історія? Чому Іванна одразу не розглядала варіант всиновлення дитини?
