– Рудий, ти куди подівся? – голосно прокричав дід. – Йди сюди. Кажу, хуртовина буде. Заснув чи що?

Вітер посвистував. «Фьюу-фьюу-фьюу» – лунало в камінній трубі. Дід Пилип прошкандибав до великого вікна просторого залу, піднявши тюлеву фіранку, подивився назовні. Камінна труба не часто співала, але, якщо починала «фьюжн», дід наперед знав – чекай негоду.

– Схоже хуртовина розіграється до вечора. Чуєш, Рудий? – звернувся він до свого пухнастого кота сибірської породи, пофарбованого природою в яскравий рудий колір.

У відповідь ніхто не відгукнувся. Рудий не підбіг до діда Пилипа, не замурчав, не потерся вигнутою спинкою до дідових сірих чобіт, які минулого року привезла дідусеві внучка Мар’янка в подарунок. Останні роки у старого взимку нили гомілковостопні суглоби і теплі, зручні чобітки з натуральної овчини, знімали біль.

– Рудий, а Рудий? Ти куди подівся? – голосно прокричав дід. – Йди сюди. Кажу, хуртовина буде. Заснув чи що?

Дід протупав в сусідню кімнату, окинув її уважним поглядом. Зазвичай Рудий завжди знаходився поруч з господарем, і тільки спати йшов сюди – в спальню діда, не змінюючи своєї звички ніколи. Улюблене спальне місце кота – старе шкіряне крісло, укрите килимовим покривалом, було порожнім.

– Що ще за новини? – занепокоївся старий. – Рудий, не дуркуй! Виходь вже. Які можуть бути хованки? Мені не до них нині. Іди, мій хороший, до мене! Киць киць! Я тобі молочка наллю. Чуєш? Бабка Настя вранці принесла.

Слова: «молочко» і «баба Настя» – були для Рудого магічними: ледь почувши їх, він мчав, як ужалений. Але не цього разу.

Схвильований не на жарт, дід Пилип вийшов в сіни. Рудого ніде не було. Старий відсунув засув, відкривши двері, голосно покликав:

– Рудий! Рудий! Рудий!

У вузьку щілину увірвався вітер і так рвонув з рук діда двері, що утримати їх не вийшло. Металева дверна ручка з гуркотом вдарилася об стіну будинку, а дверне полотно начисто очистило поріжок від снігового покриву товщиною вже сантиметрів тридцять – сорок.

– От чорт! – пробурчав дід. – І цього чортяку ще десь носить. І, головне, як вислизнув і коли? Спробуй, пригадай. Начебто, весь день поруч сидів. – Продовжуючи бурчати, старий, прикриваючи долонею від густо падаючих сніжинок очі, придивився до темноти не по хвилинах, а по секундах в далину, ще раз голосно покликав: – Рудий! Киць-киць-киць! Додому!

Намагаючись закрити двері, дід, як був в одному светрі і домашніх капцях, так і вискочив на поріг, щосили потягнув за ручку, але вітер був сильніший. «Доведеться зі зворотного боку навалитися всім тілом». – подумав дід і ступив у замет. Штовхаючи важкі двері, намагаючись зломити опір вітру, він почув якийсь дивний, незрозумілий звук: чи то скрип дверей, чи то завивання хуртовини, чи то нявкання кота.

– Рудий! – зрадів старий, але його улюбленець так і не з’явився. Майже виштовхнувши двері на середину, дід Пилип послабив хватку і прислухався. Ось тут-то вітер і підловив його, одним диким ривком збив старого з ніг, відкинувши прямо на велику бочку. Дід ​​так і не зумів самостійно відкотити цю купу металу в сарайчику і насилу перевернувши догори дном, просто притулив до стінки. Удар об металевий край припав трохи вище скроні, і був такої сили, що старий втратив свідомість.

Рудий був замкнений в сараї, і вже більше двох годин намагався вирватися з свого ув’язнення. Щілин, через які він зміг би вибратися назовні не було, а двері ніяк не відкривалися. Кіт і лапами їх штовхав, і стрибав на них з розбігу, намагався дряпати і навіть гризти – все було марно. Звичайно ж він сам був винен, дід Пилип йому говорив: «Рудий, в сарай не ходи! Ненароком замкну тебе там!».

Але Рудий, почувши в соломі цікаві звуки, підганяли мисливським азартом і приємними здогадками, про те, що це можуть бути сірі злодюжки, що носять зерно в гуски Марти, непомітно прошмигнув в напівтемряві відчинених дверей і зачаївся. Він сподівався захопити в полон мишаче сімейство і покарати їх за злодійство. Вже дуже дід Пилип був на них сердитий, який день бурчав собі під ніс, що скоро Марту зовсім годувати не буде чим.

Рудий любив діда і завжди намагався його радувати. Хитрі миші більше не ворухнулись, хоча кіт тихо сидів – майже не дихав. Зате дід, почувши гучні трелі свого телефону, залишеного в сінях, похапцем штовхнувши двері сараю, замкнув їх на засув завченим роками рухом руки і поспішив на поклик «труби життя» – так він називав свій апарат, тому, що дзвонити в цей час йому могла тільки обожнювана Мар’янка.

Рудий в той момент зовсім занепокоївся, він був упевнений, що господар обов’язково повернеться і з ще більшим завзяттям продовжив своє полювання. Однак, сталося все так, як сталося – миші зникли, Рудий застряг в сараї, а дід Пилип втратив свідомість в заметі.

Заметіль лютувала сильніше і сильніше, замітаючи тіло старого з кожною хвилиною все більше і більше. Кіт метався по сараю, голосно кричав, стрибав на стіни. Розпачу тварини не було меж! І тоді він вирішив пробиратися на дах. Спочатку Рудий застрибнув на старий стіл, звідти – на ще добротну дубову шафу, потім на обривок канатної мотузки, підвішений на масивний гачок, вбитий в стелю.

Незабаром він уже сидів на гачку, намагаючись озирнутися і продумати свої подальші дії. І раптом він помітив, що крайня дошка на стелі як би провисала, немов трималася на одному цвяху, вбитому в інший її кінець. Зібравши останні сили, Рудий стрибнув і вчепившись кігтями всіх чотирьох лап за цю дошку, злився з нею в одне ціле. Дошка відвисла ще нижче, хитнулася з боку в бік і відірвалася, впавши разом з Рудим на підлогу. Виконати зворотний шлях до гачка було секундною справою, тепер головне – зачепитися за сусідню з щілиною дошку, а потім, кинувся в простір, що утворився, пробратися на дах. Так Так Так!..

Все вийшло! Дах солом’яний, і, якщо лапами гарненько попрацювати ось тут, під самою стелею, можна вибратися назовні. Спочатку одна лапа пролізла, потім інша, за нею голова і весь тулуб! «Мяу!» Але, Боже мій, який же сильний вітер! Якби кіт не тримався кігтями щосили, його б неодмінно поцупив цей потужний потік! Незабаром Рудий зрозумів, що заметіль вирує ривками і, почекавши коротеньке затишшя, стрибнув у замет.

Пробиратися крізь сніговий тунель було важко, але зате вітер тут був безсилий, і кіт стрімко подолав відстань від сараю до діда Пилипа, який лежав без пам’яті. Старий лежав на боці, його вже майже замело снігом, і тільки в зоні скроні сніг був забарвлений в червоний колір. Рудий розумів, що це кров, а значить господар у великій небезпеці, він голосно прокричав: «Мяу! Мяу! Мяу! », лапами розчистив сніг біля дідових рук, штовхнув мордою спочатку в одну сторону, потім в іншу, спробував прикусити пальці, потім легенько дряпнув по щоці; відчувши тепле дихання з його носа, зрадів: «Живий!».

Одними тільки котячими силами привести потерпілого до тями не виходило і Рудий, не втрачаючи більше ні секунди часу, прориваючи в сніговій, пухкій товщі тунель силою свого тіла, стрімголов помчав до бабки Насті, на щастя її будиночок стояв по сусідству. Прокричавши кілька разів під дверима своє знамените: «Мяу!», кіт зрозумів, що Настя його не чує, та й як тут почуєш – хуртовина, немов прощаючись, завиває з кожною хвилиною голосніше і голосніше, йому – Рудому НЕ перекричати цю дзвінку круговерть. Тоді він приловчився і стрибнув прямо на віконні відливи, який завдяки навісу, прибудованому до будинку, не був густо вкритий снігом. Кіт лапами почав барабанити в скло. Незабаром баба Настя виглянула у двері:

– Це хто там хуліганить? Ось я зараз як пальну з двостволки! – грізно крикнула вона.

Стук не припинився, і бабка Настя, затиснувши в правій руці рушницю, сміливо зробила крок за поріг.

– Рудий! Так це ти, шалапут? Тебе Кузьмич у дворі забув, чи що? Замерз? Ах, ти – бідолаха! Біжи швидше в тепло! – відчинивши ширше двері, бабка ласкаво дивилася на свого засніженого гостя.

Кіт зістрибнув вниз. У дворі бабки Насті сніг був щільніший, та й заметіль вже не так бушувала, рити тунель не було потреби, Рудий легко тримався на підмороженій поверхні і перестрибуючи з місця на місце, весь час озираючись на Настю, побіг в сторону свого двору.

“Щось тут не так! Кличе він мене. » – подумала мудра жінка. Щільніше загорнувшись в свою пухову хустку, вона, потопаючи по коліно в снігу, поспішила за котом.

– Кузьмич! Ох, ти ж, Боже мій! Ти навіщо це тут розлігся? Прокинься! Ти що це задумав? – трясучи старого щосили, поплескуючи його по щоках, намагаючись привести до тями, вона голосила: – Це як же-е-е! Холодний вже-е-е зовсім! Але дихає, дихає! Рудий, глянь, а-а-а, дихає ж наш дід!

Підхопивши сусіда попід пахви, літня, але ще сильна жінка, яка в минулі часи один на один і з ведмедем могла б в сутичці потягатися, затягла старого в сіни, неабияк засипані снігом. Великим, але на диво легким віником – такі тільки дід Пилип один на всю округу вмів в’язати, ретельно обмахнула з нього сніг.

-Ти тільки подивися, Рудий, яка рана глибока! Він міг кров’ю стекти! Навіть і не знаю, холод кров зупинив чи що? – бабка Настя поралася біля ліжка хворого, який так і не прийшов до тями. – «Швидка», швидко не доїде! Дороги замело! Поки розчистять, поки те та се! А ми з тобою, Рудий, самі дідові-то нашому хворому мимоволі, а то, дивись, та й з волі Господньої, як знати, візьмемо, та й допоможемо! Чого мовчиш? Хоч мявкнув би, чи що.

Настя потихеньку, маленькою ложечкою почала вливати в рот дідові якийсь дуже духмяний відвар.

– Ось так, Кузьмич, ще ковточок і ще! Цю ложечку за Рудого, а цю за Мар’янку твою, а цю, вже за мене! Чудовий відвар! Він і мертвого на ноги підніме!

– Настя, ти що тут розговорилася, як сорока? – дід прокинувся і відкрив очі. Доторкнувшись рукою до забинтованої голови все відразу згадав. – Рудий пропав, чуєш, Настя! Замерзне! Заметіль бушує, ще?

– Ха! Рудий, кажеш, пропав? Ех, ти – промовила бабка – і промокнула дідові Пилипу губи м’якою серветкою, додала: – Ось він герой наш рудий! Молочко з миски п’є! Якби не Рудий, пропав би нині хтось інший!

– Де ж ти був, мій хороший? – дід Пилип ласкаво гладив по вигнутій спинці свого улюбленця, який одразу застрибнув до нього на ліжко. – Я тебе кликав крізь хуртовину – заметіль! Ти чув?

Вам сподобалася ця історія про сміливого та відважного кота?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector