Зі своєю свекрухою я перетинаюсь дуже рідко. Ми з Олегом живемо на орендованій квартирі, та паралельно збираємо на свою.
Та нещодавно подзвонила Марія Василівна і сказала, що нас запрошено на ювілей до її сестри. Все-таки 50 років, дата кругла. Вона переставила нас перед фактом, що на подарунок ми скидаємось по 4 тисячі гривень.
Свято починалось о 15.00. Та свекруха попросила нас приїхати швидше, помогти Оксані Василівні.
– І маму свою прихопи з дому, вона теж запрошена – в останній момент повідомила мама чоловіка.
Я зателефонувала до мами, попередила, що завтра вона поїде з нас на ювілей. Мама розпереживалась, каже:
– Твоя сестра позичила у мене грошей нещодавно, я не маю, що подарувати.
– Не турбуйся, мамо, я дам не 4 тисячі, а 6.
Святкування відбувалось за містом, на дачі ювілярки.
Вранці я зібрала усіх, кого мала і ми поїхали. Сидіти ми мали надворі, це було літо, погода дозволяла. Та у випадку дощу ми наготували тент, щоб накрити столи. В роботу ми включились відразу. Я зі свекрухою, мамою та Олеговою тіткою до обіду накрили шикарні столи: рибку смажили, овочі, м’ясне, сири нарізали, салати заправляли і ще багато чого робили.
На назначену годину почали збиратись гості. Свекруха їх зустрічала, збирала букети і конверти з грошима, поки тітка Оксана чепурилась. Я теж їй віддала гроші.
– Чому тільки 6 тисяч? Ми ж домовлялись по 4!
Мені стало незручно. Я додала суму, которої бракувало, щоб не псувати свято ні собі, ні людям. Хоча дуже здивувалась, що Марія Василівна так нагло наполягала на подарунку.
Я з мамою продовжувала виносити страви на стіл, додавали, що кому не вистачало. Та зрештою, ми зголодніли, від ранку нічого не їли. Я почала поглядом шукати місце, щоб присісти, та його не було. Я підійшла до Марії Василівни і обережно спитала:
– А куди нам сісти можна?
– Яке сісти, а виносити їжу хто буде?
Я було в шоці. Не в приємному. Мені було прикро за свою маму. Тобто, що вона, що я тут в ролі обслуги? Найдивніше те, що дочка ювілярки сиділа зі своїм чоловіком і дитиною за столом, а я бігала туди-назад. Так, ніби мені це більше всіх треба.
Мій чоловік навіть не заступився за мене. Він теж сидів за столом, не помічаючи, що мені образливо. Я не думала, що він такий егоїст, мені стало дуже неприємно знаходитись з усіма цими людьми.
Ми з мамою зібрались і пішли на автобусну зупинку. Здавалось, ніхто і не помітив, що ми зникли.
Коли я повернулась додому, почала збирати речі чоловіка, поділила порівну гроші, які ми збирали на квартиру. Не потрібно мені такого чоловіка і такої рідні, яка мене лише використовує. Гроші отримали, допомогу теж, а навіть не запропонували сісти випити за здоров’я іменинниці.
Як думаєте, чи справедливо вчинила рідня чоловіка з жінкою?
