Зі своєю свекрухою я перетинаюсь дуже рідко. Ми з Олегом живемо на орендованій квартирі, та паралельно збираємо на свою.
Та нещодавно подзвонила Марія Василівна і сказала, що нас запрошено на ювілей до її сестри. Все-таки 50 років, дата кругла. Вона переставила нас перед фактом, що на подарунок ми скидаємось по 4 тисячі гривень.
Свято починалось о 15.00. Та свекруха попросила нас приїхати швидше, помогти Оксані Василівні.
– І маму свою прихопи з дому, вона теж запрошена – в останній момент повідомила мама чоловіка.
Я зателефонувала до мами, попередила, що завтра вона поїде з нас на ювілей. Мама розпереживалась, каже:
– Твоя сестра позичила у мене грошей нещодавно, я не маю, що подарувати.
– Не турбуйся, мамо, я дам не 4 тисячі, а 6.
Святкування відбувалось за містом, на дачі ювілярки.
Вранці я зібрала усіх, кого мала і ми поїхали. Сидіти ми мали надворі, це було літо, погода дозволяла. Та у випадку дощу ми наготували тент, щоб накрити столи. В роботу ми включились відразу. Я зі свекрухою, мамою та Олеговою тіткою до обіду накрили шикарні столи: рибку смажили, овочі, м’ясне, сири нарізали, салати заправляли і ще багато чого робили.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На назначену годину почали збиратись гості. Свекруха їх зустрічала, збирала букети і конверти з грошима, поки тітка Оксана чепурилась. Я теж їй віддала гроші.
– Чому тільки 6 тисяч? Ми ж домовлялись по 4!
Мені стало незручно. Я додала суму, которої бракувало, щоб не псувати свято ні собі, ні людям. Хоча дуже здивувалась, що Марія Василівна так нагло наполягала на подарунку.
Я з мамою продовжувала виносити страви на стіл, додавали, що кому не вистачало. Та зрештою, ми зголодніли, від ранку нічого не їли. Я почала поглядом шукати місце, щоб присісти, та його не було. Я підійшла до Марії Василівни і обережно спитала:
– А куди нам сісти можна?
– Яке сісти, а виносити їжу хто буде?
Я було в шоці. Не в приємному. Мені було прикро за свою маму. Тобто, що вона, що я тут в ролі обслуги? Найдивніше те, що дочка ювілярки сиділа зі своїм чоловіком і дитиною за столом, а я бігала туди-назад. Так, ніби мені це більше всіх треба.
Мій чоловік навіть не заступився за мене. Він теж сидів за столом, не помічаючи, що мені образливо. Я не думала, що він такий егоїст, мені стало дуже неприємно знаходитись з усіма цими людьми.
Ми з мамою зібрались і пішли на автобусну зупинку. Здавалось, ніхто і не помітив, що ми зникли.
Коли я повернулась додому, почала збирати речі чоловіка, поділила порівну гроші, які ми збирали на квартиру. Не потрібно мені такого чоловіка і такої рідні, яка мене лише використовує. Гроші отримали, допомогу теж, а навіть не запропонували сісти випити за здоров’я іменинниці.
Як думаєте, чи справедливо вчинила рідня чоловіка з жінкою?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
