Матір Артема народила його у 18 років, тому зараз моїй свекрусі всього 40. Молода жінка одним словом. У неї ще є другий син – Роман. З моїм чоловіком у них лише рік різниці. Свекруха зі свекром в молодості були зразковою парою. Між ними було велике і взаємне кохання.
Артем розказував, що вони були прикладом для наслідування. Після школи Марина Іванівна стала бухгалтером і пішла на роботу в місцевий магазин. Після закінчення заочного відділення інституту вона змогла очолити ціле відділення фінансів у великій компанії.
На жаль, жінка рано залишилася вдовою. Батько загинув у автокатастрофі, коли Артемові було всього 10 років. Після цього матері довелося забути про себе і своє особисте житті і зосередитися на вихованні синів.
Марина Іванівна дбала про хлопчиків, але попереджала, що після повноліття вони повинні забезпечувати себе самі.
Мати зробила все можливе, щоб її діти отримали гідну освіту і могли влаштуватися на хорошу роботу. Вона не шкодувала грошей на репетиторів, які готували хлопців до вступних іспитів. Вони поступово готувалися до дорослого та самостійного життя.
Саме в університеті я зустріла Артема. Ми з ним тривалий час зустрічалися, а потім вирішили одружитися. Свекруха допомогла з організацією весілля, а в якості подарунку вручила нам путівку зі словами: “Нехай вам щастить і самостійному житті”. Не дивно, що після цього наше спілкування звелося до мінімуму. Марина Іванівна не планувала втручатися в наше життя і телефонувала лише раз місяць, щоб поцікавитися, як наші справи.
Молодший брат чоловіка досі живе в домі матері. Він поки що навчається в інституті, але фінансами жінка йому більше не допомогає. Адже вона впевнена, що свою місію виконала.
Не так давно ми з Артемом стали батьками. У нас народилася донечка. Бабуся лише один раз провідала свою онучку, привезла гарний подарунок, потримала немовля на руках і зникла.
Марина Іванівна живе активним життям, сповненим пригод. Літом вона займається велоспортом, а взимку – катається на лижах. Жінка багато подорожує, відвідує ресторани, виставки та театри. Зараз у неї навіть з’явився кавалер.
Та допомоги від свекрухи ми не дочекаємося. Якось я попросила посидіти її з онучкою, а у відповідь почула: “Я впоралася з двома, тому і в тебе все вийде”. А коли чоловікові затримували зарплату і він попросив в матері фінансову допомогу, щоб заплатити за оренду квартири, то та сказала: “Ти чоловік, тому справляйся зі своїми обов’язками самостійно”.
Я не розумію такого байдужого ставлення. Хіба так важко допомогти свої дитині, якщо є така можливість?
Мої батьки літні люди, які виживають на маленьку пенсію, тому від них не можна сподіватися на допомогу. Принаймні вони завжди передають нам гостинці та продукти.
Не здивуюся, якщо свекруха знову одружиться або навіть стане матір’ю. Не так давно вона сказала: “Якщо мені захочеться з дітьми поняньчитися, то я народжу собі третього, а ви самі сидіть зі своєю дочкою”.
Хоча вона вітає нас зі святами і робить подарунки, але цього замало. Що це за бабуся, яка посиділа з онучкою пів дня і втекла, коли я хворіла?
Жодної користі зі свекрухи немає!
А як ви вважаєте, хто має рацію в цій ситуації?
