Хочу розказати вам свою історію. Коли мені було 5 моя мама пішла з життя. Через три роки в батька з’явилася інша і він на ній одружився. Невдовзі у них народився син, я стала для мачухи безплатною робочою силою: за дитиною дивитися, поприбирати і їсти приготувати.
Ставлення жінки до мене було жахливим. Я носила старий одяг, з якого виросла. Бувало, що замість того, щоб купити щось мені батьки приїжджали з новими покупками для сина. Коли він трохи підріс, то мене пересилили в малу кімнату, а йому віддали мою. Батько не знав, але його дружина могла підійняти на мене руку, на щастя це скоро закінчилось.
Але мені було важко з ними морально. Щодня я могла почути у свою сторону, що ні на що не годжуся, нерозумна і далеко не красива. На мене чекає у кращому випадку робота посудомийки. Я регулярно чула, що коли мені стукне 18 я покину квартиру.
Бувало на канікулах я приїжджала до бабусі. Виявилось вона ненавиділа мою маму і мене теж. Жінка з самого початку була проти їхнього шлюбу і не приховувала своєї радості з приводу її смерті.
Я була нікому не потрібна в цій сім’ї й не могла зрозуміти чому мене одразу не віддали в дитячий будинок. Поки у свої 17 років випадково не почула розмову батька з мачухою.
– Вона все зробить як треба, навіть не переживай. – Заспокоював стурбовану мачуху тато.
Мова йшла про квартиру. Мама перед смертю обіцяла, що перепише її на чоловіка, але вона виявилась моєю. Тепер батько з мачухою хотіли забрати її собі. Життя з ними мені так остогидло, що я не могла дочекатися свого повноліття.
На моєму Дні народженні були всі, як ніколи раніше: я, тато, брат, мачуха і її батьки й бабуся. Ми вже доїдали торт з чаєм, як почала говорити мама мачухи:
– Тепер тобі треба збирати свої речі!
– Що? Навіщо їх збирати? – Я не розуміла, що відбувається.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Тепер ти доросла, повнолітня і самостійна дівчина. Відповідальність за свою вчинки лежить на тобі. Але спочатку ти мусиш віддячити родині, що виховала тебе. Ми багато для тебе зробили. Підеш зараз до нотаріуса і перепишеш квартиру на батька. Бо твоя мати зробила не чесно, обіцяла квартиру йому, а заповіла тобі. Він ростив тебе, гроші вкладав, тепер ти маєш йому віддячити.
– Дякую, що прийшли привітати мене! А тепер забирайтеся з моєї квартири! Даю вам кілька годин! – Сміливо відповіла дівчина і показала пальцем на двері.
Родичі почали нарікати ще більше, а мачуха верещала на всю хату, що ненавидить мене. Від батька я отримала ляпас по щоці, але не заплакала. Коли всі вийшли я видихнула з полегшенням.
Через тиждень батько повернувся зі списком. Він заявив, що я повинна повернути всі гроші, які витратив на мене за ці роки: на одяг, продукти й комунальні послуги. Я була в шоку, адже батьки по закону мають забезпечувати дитину до 18 років. Сума була великою.
Я влаштувалася на роботу і третину зарплати віддавала батьку, щоб покрити свій борг, так триватиме ще 7 років. Але коли я його виплачу, то нарешті стану вільною.
Чи правильно вчинила дівчина?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
