Піду, – кричала моя 15-ти річна Валерія, – так і знай, піду і не знайдеш. Якщо батько і бабуся до себе не візьмуть – піду, куди очі дивляться. Ти розумієш, що ти робиш? Це ж ганьба, кошмар. Ще мене примусь пелюшки прати і возити коляску з … цим. Дочка тицьнула пальцем в напрямку мого живота. А я раптом відчула, як різко закрутилася голова.
Мені 40 років. Валерія – донька, яку я народила в першому шлюбі. Він розпався через пару років після її народження. Я повернулася з малятком до своїх батьків. Ні, колишній чоловік від виховання та утримання дочки не відмовлявся: зустрічався, в кіно ходив, подарунки дарував. До себе не кликав – там була забезпечена нова дружина, її шикарна квартира, багаті родичі, там дівчинку мою не чекали.
– А дядько Женя буде моїм татом? – питала 5-ти річна Валерія, – Як у тата його тітка Олена, вона його дружина і моя «запасна» мама?
Що відповісти? Татом він не буде, тато у Валерії вже є, але старшим другом, захисником – цілком. Тим більше, він абсолютно не проти, що Валерія є, на відміну від тітки Олени.
– Ой, доню, – говорила тоді мама, – аби Валерії не було гірше. Підете до нього, ти впевнена, що Женя не буде ображати внучку?
Я була впевнена. Та й згодом мама перейнялася до зятя щирою прихильністю.
– Хазяйновитий, добрий, – говорила вона, – пощастило, Валерію любить, як рідну. Якщо що, то Женя першим на допомогу поспішає. Он тестя на собі в 4-го поверху тягнув, коли у того нога була зламана, а ліфт не працював, а треба було терміново, у чоловіка мого зуб розболівся.
– Хороший мужик, – погоджувався мій батько, – правильний.
Валерія за всі 10 років нашого шлюбу була з Женею дуже дружна, кликала його татом Женею, скаржилася йому на мене, на вчителів, які занижують оцінки. Вони разом щось завжди майстрували …
– Чому ти не народжуєш? – років через три після мого другого заміжжя запитала мама, різко, в упор, мабуть, довго обмірковувала цю тему, – Женька відмінний мужик, і Валерії не завадило б брата або сестру.
А я хотіла, намагалася, та ніяк не виходило. Лікарі розводили руками, час минав.
– Не турбуйся, – говорив мені чоловік, коли в черговий раз ставало ясно, що лелека знову не прилетить, – у нас є Валерія. Не хвилюйся.
І справа навіть не в тому, що Жені потрібна була б рідна, кровна дитина, народити хотіла я. З люблячим батьком, в спокійній і повній сім’ї.
– Женя, – я була ошелешена 2 місяці тому, – уявляєш? Тест позитивний!
Чоловік розплакався, як хлопчисько, не важливо, що мені 40, а йому на 3 роки більше. Так і вийшло – ми перестали чекати, а чудо сталося.
– Пізнувато, – ахнула мама, – але нічого. Зараз навіть первістків пізніше народжують. Я дуже рада. Валерія через пару років піде з дому, а ви не залишитеся з Женькою одні. Він радий? Ще б пак! Ти ось що, Валерії поки не говори, нехай вже мине перший триместр. Пізніше скажеш.
– Мам, – крикнула дочка з прихожої, – це твої ключі випали з сумки? Я назад їх поклала.
І в наступну хвилину вона бліда і з круглими очима з’явилася у дверях кухні, де ми з чоловіком разом чистили картоплю. В руках у дочки була моя обмінна карта, та сама, з сумки …
Тоді і прозвучали жорстокі слова. І істерика, і сльози, і погрози. У мене закрутилася голова. Я бачила, як посіріло обличчя чоловіка, як знітилися його плечі …
– Може з нею поговорити? – мама засмутилася, – Ну підліток, бунтує. ревнує, розбестили її … батьки. Зрозуміє.
– Бити треба було, – прогудів тато фоном, – а не в попу дути всім разом.
– Я не знаю, – це колишній чоловік зателефонував через годину, йому поскаржилася Валерія, – це ваші бабські справи. Я не знаю. Але ти це … народжувати треба, чого її слухати.
– Не думай, – чітко і уривчасто сказала мені по телефону моя колишня свекруха, – не думай йти на поводу у безглуздого дівчиська! Вона ж не заперечувала, коли Олена їй сестру народила. Так, я прийму її в будинок, якщо вона прийде, Не вижену. А ти – народжуй!
Але добила мене жінка, від якої підтримки я очікувала найменше.
– Доброго дня, – голос на тому кінці дроту був мені незнайомий, – я – Олена. Я ось що хотіла сказати … нехай Валерія поживе у нас. У нас Даша, Валерія заспокоїться і зрозуміє, що сестра або брат – це зовсім не страшно. І Ви повинні обов’язково зберегти дитину.
Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх так люблю. Всіх. Всю мою величезну родину: і дочку, і Женьку, і маму з татом, і легковажного колишнього, і його сувору маму, і навіть таку зарозумілу, як мені здавалося, невідому Олену.
І мого ще не народженого малюка, за якого вони всі проголосували.
Як ви вважаєте, Валерія зможе прийняти цю дитину?
