Ми з чоловіком одружилися в юному віці. Зовсім скоро у нас народилася донечка, а через два роки синочок.
Катя з Колею завжди були дружніми. Вони проводили час в спільній компанії, тому мали багато спільного. З дитинства вони захищали один одного і рідко сварилися.
Коли старша дока пішла в перший клас, нам повідомили, що ми отримаємо трикімнатну квартиру, яку виділили чоловікові на роботі. Звичайно, що ця звістка змусила нас радіти. Ми переїхали в нове житло, де у нас продовжилося щасливе життя.
Діти разом закінчили школу. Катя продовжила навчання в інституті після 11 класу, а Коля пішов в коледж після 9. У цей період вони далі були нерозлучними. Брат з сестрою постійно радилися один з одним і ділилися своїми секретами.
Коли діти подорослішали, то у кожного зявилася власна сім’я. Коля взяв квартиру в іпотеку, а Катя переїхала до чоловіка. Спочатку все було гаразд, але згодом між ними почали виникати сварки та непорозуміння.
У Колі були проблеми з роботою. Він декілька разів міняв місце праці і жив у постійній напрузі через страх перед кредитом. Катя також переживала через житло, адже вона могла в будь-який момент залишитися без даху над головою через сварки з чоловіком. Ми сподівалися, що стосунки між братом і сестрою зрештою налагодяться. Нам здавалося, що всі їхні негаразди через проблеми у сім’ях.
Коли син подзвонив і сказав, що приїде в гості, ми з чоловіком зраділи можливості поговорити з ним. Нам хотілося, щоб діти нарешті помирилися. Однак тема діалогу звернула в інше русло. Адже Коля заявив, що ми з батьком повинні написати заповіт і розділити наше майно навпіл між спадкоємцями. Мовляв, після нашої смерті вони з сестрою продадуть квартиру і порівно поділяться грішми. Звичайно, що ці слова мене шокували.
Я не розуміла, про яку смерть може йти мови. Нам з чоловіком ще 60-ти немає. У нас все життя попереду. Ми плануємо багато подорожувати і навіть купити більшу квартиру. Тим часом діти з нами попрощалися.
У стані шоку я подзвонила доньці. Вона почала говорити мені про іпотеку брата і про своє скрутне становище. Я одразу зрозуміла, що вони цю тему встигли обговорити між собою. Мені стало прикро і неприємно.
Я не знаю, як мені вчинити в цій ситуації. Писати заповіт не хочеться. Після заяв дітей я навіть не знаю, чого від них можна очікувати. Чоловік тільки знизує плечима. Сумно, що наш син з дочкою так поводяться, адже раніше між нами було повне взаєморозуміння.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
