Після того, як собаку залишили на узбіччі, а машину він не наздогнав, декілька діб сидів і чекав господаря на тому ж місці. В світі собаки не було зради, він не розумів, що буває таке як “покинути”, він щиро вірив в те, що господар повернеться і все буде так, як раніше. Звідки ж він мав знати, що таке буває у людському світі, адже сам він би таке не зробив.
Він сидів і чекав господаря, вірно чекав, а господаря все не було. Та була надія в очах…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Історія про маленьке містечко. Недалеко від головної траси було знято на відео чоловіка, який привіз собаку й залишив його у безлюдному місці, там, де не можна було зупинятись. Він люто викинув собаку з машини і поїхав.
Авто різко рушило вперед, а собака за нею. Він біг, скільки міг, але не встиг за машиною. Згодом авто зникло за поворотом, собака не розумів, куди бігти далі.
Він не думав про те, що міг потрапити під колеса інших машин. Він біг з усієї сили за улюбленим господарем. Справжній вірний пес. Але не вдалось.
Собака опустив голову і пішов назад, до того місця, де його викинули. Там він довго просидів в очікуванні господаря. День і ніч. Він навіть не рухався, просто чекав.
Місцеві робітники назвали його Хатіко й інколи намагались допомогти тварині: приносити їжу і гладили. Але собака не реагував, відвертався від їжі. Ніхто не розумів, що сталось, але собаку трусило. Він не підпускав до себе нікого, бо то були чужі для нього люди.
Але минуло кілька днів і пес зовсім втратив сили. Місцеві хлопці-охоронці доглядали за собакою, який не давав ознак життя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якимось дивом згодом пес почав їсти, хлопці звернулись до організації зоозахисників, а ті знайшли власника за номером автомобіля з відеокамер. Та колишній господар, почувши про собаку, нічого говорити не хотів. І слухавки більше не брав. Лише сказав, що Джессі вже стара, тож бавитись з нею нема часу. Але пес був розумним, кмітливим, швидким і вихованим, знав усі команди і добре відчував людей. На щастя, знайшовся господар, який захотів забрати Джессі, тож вона більше ніколи не опиниться в такій ситуації.
А ви б забрали старшу собаку?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
