Він перевівся до нас з іншого району, молодий оперуповноважений, на прізвище Петров. Народ покрутив пальцем біля скроні. У нас навантаження у 2 рази більше, і ніяких тобі премій, квартальних та іншого. Та й за переробку ніколи не дочекаєшся. Перевівся і перевівся. Кадровик сказала, що в рапорті вказав «за сімейними обставинами». Та будь-яка сімейна людина побіжить з цього відділення гублячи тапки, при першій же можливості. Ну та діло його, в кінці то кінців.
Петров почав працювати. Спокійний хлопець, доручення від слідства, мої тобто, виконує, не хамить, пальці не розчепірює. У колектив влився. На свята скидається. Одне народ насторожувало, не п’є. Ну не п’є і все. Спочатку думали, що стукає начальству. Ні, не стукає. Вирішили, може виразка, або щось інше зі здоров’ям. У всіх свої особливості. Я ось не курю. А він – спиртного ні вживає.
Якось я йшла на роботу пішки, дощик дрібний, прохолодно. Дивлюся, обличчя знайоме. Тягне наш Петров мужичка п’яного, сусіда мого. У мужичка і дружина спокійна, недавно обидва в двокімнатну квартиру в’їхали. Тягне акуратно і дбайливо. Я підійшла.
– Допомогти треба, Петров?
– Ні, порядок Олена, сам впораюся.
– Синку, та не тягни ти мене, сам можу піти, – бурчить мужичок.
– Синку, та ти батька пожалій, не волочи то так. Ну подумаєш, випив, – каже жінка, яка йшла поруч. А сама на ногах ледь тримається.
Тут мені і стали зрозумілі сімейні обставини Петрова. Дивилися на мене ці обставини сірими очима, і видихали перегар.
Видно ці сімейні обставини стали відомі іншим. Народ заторохкотів.
– Не пощастило хлопцю. Батьки – алкоголіки.
– Зате їм пощастило. Вічно він з ними возиться, лікує, кодує, в лікарні відправляє. П’яниці – не п’яниці, але завжди чисті, акуратні. Та й Петров у них мужик порядний. Видно люди нічого собі. Але хвороба відома, не лікується практично.
– Треба ж, у пияків, такий хлопець хороший виріс. А у інших, нормальних, покидьки жахливі виходять.
Побуркотали і затихли. А робота йшла.
У вихідний я поїхала в клініку робити собаці щеплення. Зайняла чергу. Бомжуватого вигляду, але акуратний літній чоловік здався мені знайомим. Придивилася – Петрова батько, Микола Кузьмич, як завжди, під мухою. Старий метушився, кликав лікаря. Я підійшла.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що трапилося?
– Собаку машина збила, я підібрав прям на дорозі. Терміново потрібен хірург.
– Батьку, а грошей у тебе вистачить?
– Не знаю, доню.
Кузьмич почав вивертати кишені. Нашкріб близько 300 гривень. Зрадів.
– Повинно вистачити. Тут розвантажував дещо, сталася оказія. Вино прикупив, але ще залишилося.
Собака, з вигляду російська псяча борза, жалібно плакала. Я зітхнула. Судячи по собаці – перелом лап. Добре одягнений чоловік, який тримав на руках шалено дорогого сервала, озирнувся на нас.
– Доню, ну не кидати ж було тварину, – вигукнув Кузьмич: Вона ж кричала на дорозі. А всі їдуть і їдуть, поспішають. А тут душа жива гине. Клаві подзвоню, у неї ще гривень 100 є, зараз принесе, на всякий випадок.
Чоловік з сервалом покликав мене.
– Ви його знаєте?
– У сусідньому будинку живе, випиває. Але жалісливий. І собака то породиста, видно, що загубилася У нього ще одна жила. У 15 років померла, вівчарка. Теж кажуть, збиту підібрав, а господарі відмовилися.
– Зрозуміло, – відповів чоловік з сервалом, і підійшов на ресепшен.
– Чуєте, кличте хірурга і прийміть діда зі збитим собакою. Рахунок дайте, я заплачу, а з нього візьміть його гроші. Тільки не кажіть йому, скільки коштує.
І хірурга покликали. Я зробив щеплення собаці і пішла додому. Кузьмич чекав біля операційної. Ігор Володимирович теж збирався їхати.
Ця собака почала гуляти не далеко від нас, з Кузьмичем, який вічно напідпитку, або його дружиною – Клавою. Накульгувала.
– Добрий день, Микола Кузьмич.
– Привіт, дочка.
– Дивлюся, собака у вас залишилася.
– Так, знайшов Саша господарів. Але вони відмовилися, сказали мовляв, для виставок тепер навряд чи підходить. Не потрібна стала. Нічого, прогодуємо. Сашка їй корму купив, спеціального, і вітаміни всякі. Ну я тут підробіток знайшов, консьєржем чергувати. 8 000 платять. Все добре. Кірою назвали.
Занесло мене знову в ту ж клініку місяці через два. Прихворів старий Жак. Ми зайняли чергу. Сидимо, чекаємо. Дивимося, з’явився Кузьмич. На руках кошеня, страшно дивитися, порізане і обмазане в смолі, знаєте, дах такою раніше покривали, гріли в бідонах. Микола Кузьмич чергу зайняв. Сидить, хвилюється. Почав кишені вивертати. Гроші рахувати. Мало видно вийшло. Засмутився.
– Ось, у підлітків забрав тварину. Нелюди прокляті, порізали, познущалися.
– Бракує тільки того, з сервалом, – сказав чоловік.
І закінчити не встиг. Відчиняються двері, і заходить Ігор Володимирович, зі своїм Багратіоном. І очима в Кузьмича впирається. А той копійки перераховує. З кота кров капає, і смола.
– Карма точно! – вигукнув Ігор Володимирович і побіг на ресепшен.
– Діда з котом прийміть, я заплачу, – кричить.
А тітка посміхається, мовляв не хвилюйтеся Ви так, покличу зараз.
Кота відправили на операцію, Жака на огляд, а Ігор Володимирович заплатив за Кузьмича з лишком, купив що треба, і пішов. Кота, Кузьмич, назвав Кузею.
Петров працює собі, і працює, Кузьмич і Клава з хортом гуляють, та й кульгати перестав. Кузя обріс шерстю, і на вікні кричить так, що сусіди матюкаються. Весна. А я з чоловіком пішла купити засоби від кліщів для наших звірів. Заходимо, і бачимо Ігоря Володимировича. Привіталися.
– Кузьмича з тваринками не вистачає, – засміявся Ігор Володимирович.
– Зараз прийде, посміхнулася я.
І відчиняються двері. Заходить Кузьмич, п’яний як чіп, ледь на ногах тримається, щось в куртці замотано. І Клава з ним, теж п’яненька.
– Хірурга нам! – обидва кричать.
– А що сталося? – питаю.
– Ось, Клавка, у кішок вуличних, птицю видерла. Пошарпали її. А так хороший птах, – каже Кузьмич, і дістає з під мокрої куртки, папугу ара.
Я сіла на стілець. Чоловік зітхнув. Ігор Володимирович почав ритися в барсетці.
– Папуга то домашній, – кажу: Ім’я у нього напевно є. Цікаво, яке? Карл може.
Папуга підняв розпатлану голову, глянув на мене і сказав: «Карма, Карма!»
– Карма, – зітхнув Ігор Володимирович, дістав гаманець і пішов на ресепшен.
Кузьмич почухав потилицю, і задоволений заусміхався.
– Тепер, якщо що, я сюди буду живність лікувати, тут дешево …
А народ прозвав Петрова – Петров і К. От і все. Батько – Микола Кузьмич, Мати – Клава, кіт – Кузя, собака – Кіра. Навіть папугу звуть на букву К.
Ігор Володимирович клініку вирішив не міняти, і залишив там свою візитку.
– Якщо прийде дід, Микола Кузьмич, з якою небудь твариною, Ви телефонуєте. Я все оплачу.
Нікуди не дінешся – карма …
А ви допомагаєте безпритульним тваринам?
Ми поїхали до мами чоловіка і повідомили їй радісну звістку, але на обличчі свекрухи не було жодної емоції
Смачні мочені яблука з медом. Банки вже стоять, скоро буду дегустувати
Кліп заборонений до показу. Такого ви ще точно не бачили! Відео
Знаки Зодіаку: якими ми приходимо в цей світ і як змінюємося до старості
Хоч з яблуками, хоч з бананами! М’який, повітряний пиріг на сковороді
Сосиски в картопляному тісті. Діти їх просто обожнюють!
Одного разу той, хто заподіяв вам зло, буде просити вас про допомогу
Все йде своїм шляхом – ніщо не відбувається випадково
Я купила печиво до чаю і пішла до коханки чоловіка додому. Визнаю, у чоловіка хороший смак на жінок
Кращі маски для глибинної підтяжки шкіри обличчя – готуємо у домашніх умовах та тішимось результатам!
Як проявляється жіночність різних знаків Зодіаку
Одного разу до мене прийшло прозріння: щастя – в дрібницях. Ми просто перестаємо його помічати через щоденні турботи
Найбільш істеричний і скандальний знак Зодіаку! Можливо, це саме ви?
Мама зашивалася на трьох роботах, а тут я зі своєю вагітністю. Я просто не уявляла, як їй розповісти
10 геніальних лайфхаків для найчистішого і найзатишнішого будинку
Велика любов приходить тільки після великої помилки
Лайфхак з 90-х, який допоможе купити джинси без примірки
Світлана обережно взяла собачку і, обливаючись сльозами, помчала з Джеком в цілодобову ветеринарку
Добермани сміливішають і підбираються все ближче, вже майже хапають кота зубами, гарчать. Картина перестає бути цікавою – їх же двоє, вони затиснули його з двох сторін
