Він перевівся до нас з іншого району, молодий оперуповноважений, на прізвище Петров. Народ покрутив пальцем біля скроні. У нас навантаження у 2 рази більше, і ніяких тобі премій, квартальних та іншого. Та й за переробку ніколи не дочекаєшся. Перевівся і перевівся. Кадровик сказала, що в рапорті вказав «за сімейними обставинами». Та будь-яка сімейна людина побіжить з цього відділення гублячи тапки, при першій же можливості. Ну та діло його, в кінці то кінців.
Петров почав працювати. Спокійний хлопець, доручення від слідства, мої тобто, виконує, не хамить, пальці не розчепірює. У колектив влився. На свята скидається. Одне народ насторожувало, не п’є. Ну не п’є і все. Спочатку думали, що стукає начальству. Ні, не стукає. Вирішили, може виразка, або щось інше зі здоров’ям. У всіх свої особливості. Я ось не курю. А він – спиртного ні вживає.
Якось я йшла на роботу пішки, дощик дрібний, прохолодно. Дивлюся, обличчя знайоме. Тягне наш Петров мужичка п’яного, сусіда мого. У мужичка і дружина спокійна, недавно обидва в двокімнатну квартиру в’їхали. Тягне акуратно і дбайливо. Я підійшла.
– Допомогти треба, Петров?
– Ні, порядок Олена, сам впораюся.
– Синку, та не тягни ти мене, сам можу піти, – бурчить мужичок.
– Синку, та ти батька пожалій, не волочи то так. Ну подумаєш, випив, – каже жінка, яка йшла поруч. А сама на ногах ледь тримається.
Тут мені і стали зрозумілі сімейні обставини Петрова. Дивилися на мене ці обставини сірими очима, і видихали перегар.
Видно ці сімейні обставини стали відомі іншим. Народ заторохкотів.
– Не пощастило хлопцю. Батьки – алкоголіки.
– Зате їм пощастило. Вічно він з ними возиться, лікує, кодує, в лікарні відправляє. П’яниці – не п’яниці, але завжди чисті, акуратні. Та й Петров у них мужик порядний. Видно люди нічого собі. Але хвороба відома, не лікується практично.
– Треба ж, у пияків, такий хлопець хороший виріс. А у інших, нормальних, покидьки жахливі виходять.
Побуркотали і затихли. А робота йшла.
У вихідний я поїхала в клініку робити собаці щеплення. Зайняла чергу. Бомжуватого вигляду, але акуратний літній чоловік здався мені знайомим. Придивилася – Петрова батько, Микола Кузьмич, як завжди, під мухою. Старий метушився, кликав лікаря. Я підійшла.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що трапилося?
– Собаку машина збила, я підібрав прям на дорозі. Терміново потрібен хірург.
– Батьку, а грошей у тебе вистачить?
– Не знаю, доню.
Кузьмич почав вивертати кишені. Нашкріб близько 300 гривень. Зрадів.
– Повинно вистачити. Тут розвантажував дещо, сталася оказія. Вино прикупив, але ще залишилося.
Собака, з вигляду російська псяча борза, жалібно плакала. Я зітхнула. Судячи по собаці – перелом лап. Добре одягнений чоловік, який тримав на руках шалено дорогого сервала, озирнувся на нас.
– Доню, ну не кидати ж було тварину, – вигукнув Кузьмич: Вона ж кричала на дорозі. А всі їдуть і їдуть, поспішають. А тут душа жива гине. Клаві подзвоню, у неї ще гривень 100 є, зараз принесе, на всякий випадок.
Чоловік з сервалом покликав мене.
– Ви його знаєте?
– У сусідньому будинку живе, випиває. Але жалісливий. І собака то породиста, видно, що загубилася У нього ще одна жила. У 15 років померла, вівчарка. Теж кажуть, збиту підібрав, а господарі відмовилися.
– Зрозуміло, – відповів чоловік з сервалом, і підійшов на ресепшен.
– Чуєте, кличте хірурга і прийміть діда зі збитим собакою. Рахунок дайте, я заплачу, а з нього візьміть його гроші. Тільки не кажіть йому, скільки коштує.
І хірурга покликали. Я зробив щеплення собаці і пішла додому. Кузьмич чекав біля операційної. Ігор Володимирович теж збирався їхати.
Ця собака почала гуляти не далеко від нас, з Кузьмичем, який вічно напідпитку, або його дружиною – Клавою. Накульгувала.
– Добрий день, Микола Кузьмич.
– Привіт, дочка.
– Дивлюся, собака у вас залишилася.
– Так, знайшов Саша господарів. Але вони відмовилися, сказали мовляв, для виставок тепер навряд чи підходить. Не потрібна стала. Нічого, прогодуємо. Сашка їй корму купив, спеціального, і вітаміни всякі. Ну я тут підробіток знайшов, консьєржем чергувати. 8 000 платять. Все добре. Кірою назвали.
Занесло мене знову в ту ж клініку місяці через два. Прихворів старий Жак. Ми зайняли чергу. Сидимо, чекаємо. Дивимося, з’явився Кузьмич. На руках кошеня, страшно дивитися, порізане і обмазане в смолі, знаєте, дах такою раніше покривали, гріли в бідонах. Микола Кузьмич чергу зайняв. Сидить, хвилюється. Почав кишені вивертати. Гроші рахувати. Мало видно вийшло. Засмутився.
– Ось, у підлітків забрав тварину. Нелюди прокляті, порізали, познущалися.
– Бракує тільки того, з сервалом, – сказав чоловік.
І закінчити не встиг. Відчиняються двері, і заходить Ігор Володимирович, зі своїм Багратіоном. І очима в Кузьмича впирається. А той копійки перераховує. З кота кров капає, і смола.
– Карма точно! – вигукнув Ігор Володимирович і побіг на ресепшен.
– Діда з котом прийміть, я заплачу, – кричить.
А тітка посміхається, мовляв не хвилюйтеся Ви так, покличу зараз.
Кота відправили на операцію, Жака на огляд, а Ігор Володимирович заплатив за Кузьмича з лишком, купив що треба, і пішов. Кота, Кузьмич, назвав Кузею.
Петров працює собі, і працює, Кузьмич і Клава з хортом гуляють, та й кульгати перестав. Кузя обріс шерстю, і на вікні кричить так, що сусіди матюкаються. Весна. А я з чоловіком пішла купити засоби від кліщів для наших звірів. Заходимо, і бачимо Ігоря Володимировича. Привіталися.
– Кузьмича з тваринками не вистачає, – засміявся Ігор Володимирович.
– Зараз прийде, посміхнулася я.
І відчиняються двері. Заходить Кузьмич, п’яний як чіп, ледь на ногах тримається, щось в куртці замотано. І Клава з ним, теж п’яненька.
– Хірурга нам! – обидва кричать.
– А що сталося? – питаю.
– Ось, Клавка, у кішок вуличних, птицю видерла. Пошарпали її. А так хороший птах, – каже Кузьмич, і дістає з під мокрої куртки, папугу ара.
Я сіла на стілець. Чоловік зітхнув. Ігор Володимирович почав ритися в барсетці.
– Папуга то домашній, – кажу: Ім’я у нього напевно є. Цікаво, яке? Карл може.
Папуга підняв розпатлану голову, глянув на мене і сказав: «Карма, Карма!»
– Карма, – зітхнув Ігор Володимирович, дістав гаманець і пішов на ресепшен.
Кузьмич почухав потилицю, і задоволений заусміхався.
– Тепер, якщо що, я сюди буду живність лікувати, тут дешево …
А народ прозвав Петрова – Петров і К. От і все. Батько – Микола Кузьмич, Мати – Клава, кіт – Кузя, собака – Кіра. Навіть папугу звуть на букву К.
Ігор Володимирович клініку вирішив не міняти, і залишив там свою візитку.
– Якщо прийде дід, Микола Кузьмич, з якою небудь твариною, Ви телефонуєте. Я все оплачу.
Нікуди не дінешся – карма …
А ви допомагаєте безпритульним тваринам?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Думали, світу більше немає чим вас здивувати? Ось 27 фотографій, які доведуть протилежне
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Тест для уважної нареченої: віднайди багатого нареченого
3 важливі стадії розвитку сина! Це має знати кожна мама
Як чужі люди виявилися відданішими і поряднішими від рідних дітей
Ніжний торт “Пташине молоко” без випікання і желатину – покроковий рецепт
Близько 5 років тому вона була заміжня і переживала, що дітей немає до сих пір, а час невблаганно минає. Іра захотіла завагітніти
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
Будиночок гнилий, дах провалився, і паркан ледь тримається – комусь же він знадобився, купили все-таки. – Напевно, недорого купили
Виберіть одне з зображень лотоса, і отримаєте пораду, яку ви зараз потребуєте
В один прекрасний момент про нього згадує його біологічна мати. Вона прийшла вимагати, щоб він її утримував
Дівчинка сиділа на задньому сидінні, а тато з сусідкою її навіть не помітили і пішли прогулятися
– Чудовий хлопчик, Надійка, – говорила бабуся після втечі шанувальника, – але, на жаль – не нашого кола
Я став дорослим чоловіком, але ця історія дуже гріє мені душу. Людська доброта безмежна. Потрібно тільки вміти її проявляти і не соромитися діставати з куточків своєї душі
