Софія та Андрій – звичайні люди, з якими одного разу трапилася цікава ситуація. Саме про неї я хочу вам розповісти.
Таких, як Андрій, на світі чимало, ось тільки почути їх не просто – ці люди не рвуться до тебе з вимогами почути і розділити їх погляд на світ, а ненавмисно запрошують слідувати за собою. І ти, якщо серце не зовсім зачерствіло, не можеш відмовитися.
Але всі викладені нижче подробиці я дізнався не від Андрія, а від одного з його колишніх однокласників і свого приятеля – Івана.
Софія Валентинівна викладала ненависну для безлічі учнів фізику. Про інших педагогів школярі могли запросто сказати «географічка», «історичка» і все в такому дусі, але до інтелігентної Софії Валентинівни, невпевненій у своїй елегантності, навіть якщо була одягнена в незграбно в’язану кофту і сірий «мишачий» жакетик, так і не причепилося грубувате «фізичка».
Навіть школярі, які постійно ловлять на цьому предметі двійки з трійками, між собою називали її шанобливо і тепло – «наша Софія». Здавалося, вона просто не вміє підвищувати голос. Ображати учня, єхидно картати його? Обіцяти, що майбутнє його буде плачевним, без знання на зубок ось цього параграфа? Такого вона не скоювала ніколи!
Інший учитель міг «заморозити» клас тим, що заглядав у журнал і тягнув похмуро: «До дошки цього дня піде». На тлі чого кожен другий учень, нехай навіть відмінник, мріяв лише про одне – перетворитися в крихітну польову мишку і втекти.
«Ну, можливо, хтось сьогодні не проти мене порадувати?» – так делікатно звучав заклик до дошки від Софії Валентинівни. Андрій в цьому плані був найбільш позитивним, так і фізика йому давалася легко. Якщо ніхто не поспішав виходити, вона прямувала до одного з хлопців, м’яко клала йому на плече руку, яка пахнула бузком і говорила: «Схоже, тільки ти можеш виручити клас!». Бувало й так, що той, хто виручає, не міг відповісти нічого путнього. І тоді всім здавалося, що вчительці дійсно важко ставити йому двійку. Дуже вже змістовно вона, виводячи її, зітхала. Але при цьому – намагалася підбадьорити «переможеного», якось налаштувати його на те, що все ще буде добре!
Після випуску зі школи багато хлопців заглядали туди поспілкуватися з учителями і з особливим задоволенням ділилися новинами зі Софією Валентинівною. Потім, як це часто буває в житті, все закрутилося – заводилися сім’ї, навалювалися недитячі проблеми, хтось їхав з міста. Андрій теж хотів змін, тим більше – на дворі були дивовижні 90-ті. Спочатку він подався в Одесі, звідти в Суми, де хоч і не став багатим і знаменитим, але зумів сколотити непоганий капітал на чомусь, здається, торговому. У рідне місто він повернувся тільки через багато років. Все якось не було можливостей не те, що погостювати, але навіть вихідний собі дати в цей непростий час. А тут – захворів важко батько і вибору не залишилося.
Та весна видалася напрочуд теплою і недовго залишалося до 8 березня. Блукаючи по місту, вдихаючи запахи оновлення природи і поринаючи у спогади, Андрій забрів на місцевий базар. І там побачив Софію Валентинівну.
Це було впізнавання в одну мить, хоча вона і стала неначе нижчою на зріст, волосся її побіліло і тепер вона була – просто худенька бабуся. І замість вчительського столу – розхитаний грубий прилавок зі строкатими і в’язаними речами. Примостилися тут також баночка якихось солінь і старі поношені туфлі, на які ледь би знайшовся покупець, навіть якби в місті закрилися всі взуттєві магазини.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Софія Валентинівна впізнала Андрія відразу. На її обличчі спалахнула посмішка, потім – зачервоніли щоки і вона, відводячи очі, забурмотіла про те, що тут вона – помічниця у сусідки. Взагалі прийшла на ринок за вершковим маслом, але тій, продавчині, знадобилося відійти на хвилинку і вона попросила замінити її. Андрій зголосився допомогти – злітати за маслом, але пенсіонерка, обмацавши кишеньки пальто, явно не зимового, а демісезонного, зніяковіло замотала головою: «Так я, дірява голова, забула гаманець!». Тільки Андрія було не зупинити. Масло було куплено і мало не силою вкладено в сухенькі руки колишньої вчительки. Попрощавшись з нею тепло, він поспішив геть. На серці було дивно.
Пройшла пара днів і він знову прийшов на ринок. І чомусь не здивувався, коли Софія Валентинівна виявилася на колишньому місці. З тією ж історією – «сусідка відлучилася ненадовго і впросила доглянути за товаром».
Виправдання звучали більш невпевнено, як у завзятого двієчника, що не приготував домашнє завдання. І тут до Андрія дійшло остаточно – торгує сама Софія Валентинівна, просто дуже соромиться зізнаватися в тому, що розпродає колись з любов’ю зібрані речі. Та й то, всі ці дешеві порцелянові іграшки і смішні собачки, виявилися мало кому потрібні. І здалося ще, що вершкове мало вона при своїх фінансах в принципі не купує.
У школі Андрій ніколи не отримував вище трійки за твори. Але тут раптом «заспівав солов’єм». Розповів, що у нього є знайомий колекціонер, який побивається за такими ось іграшками з порцеляни! Захопив і вазочку з відбитим краєм – справжній, ще дореволюційний кришталь, дуже сподобається його дівчині до свята!
Комерсант зі Софії Валентинівни був безнадійний майбутній банкрут, так що Андрій, сам жахливо соромлячись, завищив ціну на «колекційний фарфор». Руки бабусі тремтіли, коли вона ховала в кишеню пальтечка гроші, повторюючи, що «сусідка буде здивована!».
В один з таких днів Андрій зустрівся з колишнім шкільним товаришем – Іваном, який розповів йому нехитру історію життя вчительки після їх випуску. Розлучення чоловіком-алкоголіком, єдиний син зв’язався з поганими людьми і кілька років тому загинув в бандитських розборках. Софія Валентинівна горювала і соромилася цього одночасно. Здоров’я підводило через вік, зі школи довелося піти, ну а де ще знайти роботу в непростий час? Крутилася, як могла. І так вже вийшло, що зовсім самотня. На ринок же приходила вже з рік – встаючи в глухому куточку, невигідно, але зате – менший ризик, що побачать знайомі. Взимку ховалася в хустку і пальто, влітку – під панамою і сонячними окулярами.
З Іваном ми працюємо на одному підприємстві, так що говоримо частенько. Він розповів, що наступні кілька тижнів Андрій часто заглядав на ринок і купував що-небудь у бабусі. Але товари у неї були такі, що хоч як бреши – а не озолотитися.
Тому разом з Іваном вони прийшли напередодні 8 березня – набили пакет продуктами, навіть тістечками, копченою ковбасою і пляшкою шампанського, а потім – засунули його під ворітця будинку Софії Валентинівни.
Далі Андрій почав такі «секретні гостинці» залишати щотижня. Але незабаром йому довелося виїхати. Перед цим він зайшов до Івана і сказав: «Подбай про мою маму – нашу Софію». Справи в Сумах пішли не надто добре, але він часто надсилав гроші – скільки міг, а Іван, загорнувши їх в ганчірку, як було заведено, підсовував під ворота. А іноді приходив на ринок і купував у бабусі що-небудь. Про сусідку розмов вже не було. Софія Валентинівна тільки плакала, обіймала міцно і, бажаючи здоров’я, просила передати привіт Андрію.
Минуло ще пів року і бабуся зникла з базару. Тоді Іван вирішив віднести, як звично, гроші до її дому і заодно провідати – чи не захворіла. Але ворота були відчинені і у дворі ходили чужі люди. Виявилося – потрапив на похорон.
Але Іван не зупинився. Потім почав доглядати за стареньким дідусем, який жив на сусідній вулиці. Вже не міг проходити повз його будиночка. Ох, якби пані Софія дізналася про такий хороший вчинок, то обов’язково похвалила його! Адже хто, як не Іван, допоможе іншим?
А ви допомагаєте стареньким людям?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
– Позичати родичам гроші – то собі гірше робити, – казав чоловік. Шкода, що я його тоді не послухала.
Мій син розірвав заручини – а все через умови тещі щодо весілля. І, чесно кажучи, правильно зробив, бо та сімейка шукала не чоловіка, а банкомат ходячий для своєї донечки!
Питання було піднято ще раз – син і невістка приїхали до нас в гості в міську квартиру з нагоди чергового сімейного свята. Я знову категорично заявила, що їм на нашу дачу дорога закрита
Най-най Знак Зодіаку: чим ви кращі за інших?
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Я вирішив поїхати до матері в село на кілька днів, бо вже втомився від істерик дружини. Навіть моя допомога дратує її, бо залишаю багато бруду. Ірина мучить мене своєю охайністю.
Приїхали, аби провідати дочку, бо не було зв’язку з нею, а вона вагітна і вже далеко не на першому місяці
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Стоїть в черзі бабуся – скромна, тиха і непримітна. Та варто було їй сказати одну фразу, як в залі запанувала тиша…
На старості літ я дізнався, що ми з дружиною виховали собі на голову егоїстку
Як добре, що я вчасно прокинулася: довелося б і далі жити під одним дахом з тираном
У купе зайшла бабуся з онуком, який почав мені говорити з порогу, щоб я поступилася своїм місцем
Полярні ведмеді грають з собаками
Ось що значить відпустити по-справжньому
Дочекайтеся людину, яка зробить вашу любов легкою
Якщо ви хочете тривалих відносин, припиніть робити ці 6 речей
У кoжнoгo пoвиннa бyти людинa, якy нe copoмнo зaпpocити в гocтi, кoли в квapтиpi бeзлaд…
Подивіться на малюнок і оберіть колір, який найбільше кидається вам у вічі. Тест точний в 97%
