Влітку я зі своєю мамою вирушила на Чорне море, відпочивати. Через деякий час перебування на курорті – зустрічаюся з … колегою по роботі. І вирішуємо ми піти в місцевий аквапарк згадати дитинство та й взагалі розвіятися. Все було здорово, накаталися, відпочили, обгоріли як чорти в сковорідці.
Все як годиться, в загальному. І через два дні, стоячи на пероні залізничного вокзалу я приймаю рішення вухо почухати. І тут хоп … а мого правого кульчика немає.
Варто сказати, що кульчики мені подарувала дуже важлива людина в моєму житті, якої на той момент вже в ньому, в житті тобто, не було, та кульчики ще й з діамантами і сапфіром та золоті. Дуже гарні. Я дико засмутилася, і поки поїзда не було втекла до місця перебування шукати пропажу.
Облазивши всі околиці, зрозумівши, що я ще й на поїзд спізнюся, я поїхала геть. Через днів п’ять після повернення на Батьківщину, я вирішила опублікувати пост про зникнення кульчика в паблік курортного містечка, а також в паблік аквапарку, де мені було так весело. Не повірите, але через кілька годин мені пише хлопець, представляючись співробітником аквапарку, і просить прислати фото кульчика. Того, що у мене залишився. Думаючи, що втрачати немає чого, відправляю. І він мені присилає фото мого кульчика.
Чесно зізнатися, я думала, що він його собі забере та здасть куди-небудь. Я ж розписала про нього: «біле золото, діаманти і сапфір …». Але … він знаходить в той же день дуже чесну людину з мого міста і доручає їй цей кульчик мені передати після прибуття на рідну землю.
Я майже знову з кульчиком попрощалася. Але ні, мені його цей добрий чоловік навіть сам привіз на роботу відразу ж після прибуття поїзда. Загалом, я двічі повірила в людську чесність і по сей день безмежно їм обом вдячна. Жоден з них не погодився прийняти подяку від мене, хіба тільки шоколадкою змогла пригостити хлопця, який кульчик мені привіз. Спасибі вам, хлопці. Ви мені повернули віру, що є ще достойні люди на землі.
У вас були схожі випадки?
