– Синку, ну коли ти вже нарешті познайомиш мене зі своєю дівчиною? – запитала Ірина у свого сина Сашка одного ранку, коли той поспішав зранку на роботу
– Мамо, почекай. Як буде нагода і час – одразу вас познайомлю.
– А вона у якому районі проживає? На якій станції метро її квартира?
– Живе між станцією метро Лівобережна та гідропарк.
– А її батьки чим займаються? Вони місцеві?
– Ні, мамо, вона сама із Закарпаття, живе у гуртожитку.
Тоді Ірина так скривилася, немов проковтнула цілий лимон. З її обличчя кудись зникла посмішка.
– Саша, ти що, не міг знайти кращої? Мені з батьком такої невістки не треба, хіба навколо нема гідної кандидатури?
-Ти її навіть не знаєш, а вже такі слова про неї говориш!
– І знати не хочу! – крикнула жінка та вийшла з кімнати. Син чув, як грюкнули двері до батьківської кімнати. Та хлопець дістав телефон, написав повідомлення дівчині “Оленко, завтра в 11 заїду за тобою, так що будь готова”.
– Коханий, привіт! – крикнула радісно дівчина, підбігла та обійняла Сашка. Потім палко поцілувала.
– Привіт, як ти тут? Як справи з навчанням?
– Все добре, ось сесію вже всю закрила, на хороші оцінки. Достроково. Бачиш, яка я у тебе розумниця!
-Та я навіть жодного разу не сумнівався у тобі, Оленко!
Та дівчина помітила, що Сашко немов сам не свій. Очі сумні, насуплений та ніби схвильований.
– Бачу, що тебе щось тривожить. Розкажи, будь ласка, що трапилося? Щось з батьками?
Хлопець хвилину просто мовчки стояв та дивився кудись далеко, немов набирався сил сказати їй щось важливе. Згодом видихнув та промовив:
– Перенесімо знайомство з батьками на декілька днів? Виникли певні обставини. Не хочу тебе в це вплутувати.
– Розкажи, що трапилося. Я хочу тебе розрадити. Відчуваю, як тобі це неприємно.
– Вибач, але мені соромно тобі про це сказати. Ніяково.. Але батьки проти наших стосунків, бо ти не місцева дівчина.
Однак Олена відреагувала спокійно, немов знала про все на перед. Не скандалила, а ніжно притулилася до Сашка.
– Розумію, коханий, така правда життя. Але не тримай зла на своїх батьків, адже вони – це святе, гріх на таких людей сердитися..
Олександр нічого не промовив у відповідь, тільки ще сильніше обійняв руками Олену. “Господи, як мені з нею пощастило” – подумав він.
Вони прогулялися разом у парку, випили ароматну каву з пухкими круасанами, покаталися на атракціонах. Та і поганий настрій у Сашка кудись зник. Щирість та лагідні слова від дівчини були для нього немов заспокійливі ліки. Що б могло піти не так?
Коли хлопець прийшов додому, то почув, як мати щось бурхливо та емоційно розповідає
-Ну ти тільки можеш собі це уявити? Ось у мене у голові просто таке не вкладається! У Києві стільки красивих дівчат, та серед його знайомих університетських подруг навіть. Куди не глянь – одні красуні! А він собі дівку з Закарпаття знайшов! А і знаю я, що у таких приїжджих на розумі – квартира. Приїхала зі свого села, де крім корів та городу нічого не бачила, а тут хлопця знайшла. Певно вже сидить на тих парах і мріє, як би то квартирою нашою заволодіти.
Олександр не витримав таких слів про свою кохану та вирішив покласти край цій телефонній розмові.
– Мамо! – грюкнув він дверима та стояв на порозі.
– Ой, я тобі перетелефоную, тут син прийшов! – Ірина швидко поклала слухавку – Сину! Ти де був? Вже пізно, я тебе на вечерю чекала! Сподіваюся, що ти кинув ту вертихвістку?
– По-перше, доброго вечора, мамо. Хоча сумніваюся, що після таких огидних слів цей вечір добре закінчиться. А по-друге, ця тема закрита! Не тобі вирішувати, з ким мені бути. Я вже дорослий чоловік та самостійно можу розпоряджатися своїм життям.
Жінка скривилася та відвернулася від сина. Здається, що вона почала плакати. Але у Сашка не було сил та терпіння надалі щось виясняти з нею про Олену. Розвернувся та пішов до своєї кімнати.
В ту ніч хлопець не міг зімкнути очей. Весь час думав про Олену, їхнє майбутнє та слова матері. Дівчині залишилося ще два роки навчання, та і вона планувала залишатися у Києві та робити кар’єру. Вона завжди дбайливо та з повагою відносилася до його батьків, купувала подарунки на свята та передавала їм через Сашка. Але мама навіть не розпаковувала їх – одразу викидала у смітник. Зумів спокійно заснути під ранок. Вирішив, що буде уникати цієї теми. Жодного слова про Олену матері й навпаки. Хоча дівчина намагалася зблизитися з майбутньою свекрухою, але все було марно. Згодом, хлопця почало це дратувати. Виникали сварки. Тоді вже і дівчина зрозуміла, що нема сенсу старатися.
Одного дня Ірина, прибираючи у кімнаті сина, натрапила на цікаву знахідку – договір про оренду квартири.
– Що це означає, синку? Я не розумію, що відбувається? Ти вирішив нас залишити з батьком на старості років?
– Хто дозволяв тобі ритися у моїх особистих речах? Так, ми з Оленою вирішили з’їхатися. Хочемо жити разом.
Жінка не витримала. Ноги затрусилися, сіла на крісло. Декілька секунд дивилася у вікно, а потім промовила до сина:
– Ну якщо все так вже серйозно – давай вези ту дівку сюди, будемо знайомитися.
Сашко радісно схопив телефона та зателефонував до дівчини:
– Сподіваюся, що на вихідні у тебе нема жодних планів. Маю для тебе чудову новину!
– Що трапилося? Я тебе уважно слухаю
– Мої батьки запросили тебе у гості в цю суботу. Так що готуйся до знайомства!
Щастю Олени не було меж. Здавалося, що це все немов сон, адже дівчина так довго чекала на цей момент! Нарешті, зовсім скоро вона познайомиться з батьками Олександра.
У суботу пара приїхала до батьків, знайомство пройшло у теплій атмосфері. Всі сміялися, розповідали кумедні історії з життя та смакували тортиком, який Олена вирішила спекти власноруч як подарунок для майбутніх свекрів. Здається, що та невидима стіна між дівчиною та Іриною впала, і вони поладнали. Щирість Олени завоювала довіру та прихильність матері Сашка.
Згодом пара зіграла весілля. Скромне, але найголовніше – рідні люди були поруч. На свято приїхали батьки дівчини, вся родина познайомилася між собою. Оскільки дівчина ще навчалася, а Сашко підпрацьовував де-не-де, Ірина запропонувала пожити в них. Місця на всіх вистачало, хоча то не були царські палати – двокімнатна квартирка у далекому райончику Києва. Але молодята з радістю погодилися.
Спершу для дівчини таке життя було немов рай. Свекруха ставилася до неї, як до рідної доньки. Та і дівчина всіляко допомагала їй у господарстві, згодом почала підпрацьовувати – робила курсові роботи для студентів. А Сашко знайшов роботу за спеціальністю. Життя налагоджувалося.
Та глибоко в душі, Ірина ревнувала невістку до єдиного сина. Коли залишалися на самоті, то завжди запитувала у сина, чи той не жаліє про вибір? Спершу Сашка це дратувало, але потім почав задумуватися над її словами…
Одного ранку Олена поспішала на роботу. Тільки вийшла з під’їзду – зрозуміла, що залишила телефону у дома. Швидко піднялася до квартири, тихенько відчинила двері та почула такі слова, які згодом перевернули з ніг на голову все життя..
– Синку, ну ти тільки глянь на неї. Так виглядає, немов сіра мишка. Не заперечую, що вона гарна. Але Олена не твій рівень. Скільки красунь у тебе було, а ти її обрав. Ну хіба вона тобі зможе дати хороше? Будь ласка, дослухайся до моїх слів. Я ж мама рідна, бажаю тобі тільки щастя.А як вас будуть дітки – то вже все, хрест на щасливе життя можеш собі малювати…
– Добре, мамо Я ще подумаю. – сухо відповів Сашко.
Дівчина відчувала, що всередині немов пожежа відбувається, а у горлі великий комок застряг, який заважав їй дихати.
– Оленко, кохана, а що ти тут забула? – вийшов з кімнати чоловік та побачив її у дверях. – Щось трапилося?
-Телефон забула. Ось він, на полиці. Я вже йду, не хочу запізнитися – тремтячим голосом відповіла жінка. Взяла телефон, навіть не закрила двері за собою. Забігла швидко у ліфт та почала гірко плакати. На роботі весь час була розгублена та незібрана. Не хотіла повертатися. Але куди їй їхати?
Згодом повернулася додому. Та не відчувала, що це її рідна домівка. Не відчувала, що вдома її чекають коханий чоловік та свекри. Людина, яка мило посміхається їй щодня, поза її спиною говорить такі слова..
За сімейною вечерею чоловік навіть не глянув у сторону Олени. Удавав, що її нема поруч. Вночі жінка обійняла його, але він відвернувся геть. “Невже він мене не кохає? Невже моя свекруха вже почала руйнувати наше життя?” – думки роїлися у голові Олени й та не могла заснути всю ніч.
І так минав день за днем. Сашко удавав, що дружини не існує. Припинив її обіймати вночі та цілувати перед сном.
– Сашко, що трапилося між нами? Ти так почав холодно до мене відноситися. Можливо, у нас є якісь проблеми? – однієї ночі запитала жінка
– Не верзи дурниць.Тобі що, сон не йде, то ти вирішила і мені спокою не давати? Йди спи й не дратуй мене – різно відповів чоловік. А потім взагалі забрав речі та пішов спати у кухню на розкладачці.
Мати чоловіка ще більше підливала вогню у стосунки пари. Щодня намовляла сина проти невістки, а той її покірно слухався. Почав проводити вихідні разом з друзями у кафе, а дружину не брав з собою. Мовляв, та буде його соромити перед компанією. А у роботі дні часто телефонував до жінки та казав одну і ту саму фразу “Багато справ на роботі, затримаюся допізна”. Одного дня, коли жінка перебирала речі для прання, побачила відбиток помади на комірці на сорочці чоловіка. Та вона не скандалила, а мовчки терпіла. Свекруха перестала сприймати її як рідну доньку, а перетворила на прислугу. Хоча у жінки було на роботі багато справ, однак вдома вона перетворювалася на справжню Попелюшку. За декілька місяців схудла майже на двадцять кілограмів.
У Олени не було сил терпіти таке ставлення до себе у родині. Вона відчувала себе чужою. Одного дня написала заяву на відпустку, зібрала всі свої речі та поїхала додому. Звісно, що про це ніхто не знав. Та і не цікавився. Ні чоловік, ні свекруха не телефонували до неї.
Рідні батьки та друзі немов підняли дух жінки. Щодня вона прокидалася у хорошому настрої, допомагала мамі по господарстві, бавила малих братиків. Гуляла з друзями у горах, збирала гриби та ягоди. Два тижні проминули, як два дні. Олена не хотіла повертатися до Києва, де її не люблять та не поважають. То була не родина, а просто чужі люди, у яких вона жила. Однак, та молилася. Ходила до церкви. Не тримала злість на чоловіка та свекруху.
У неділю ранку Олена була вже на міському вокзалі. Сашка не було майже годину, хоча вона до нього телефонувала та просила зустріти. Викликала таксі та поїхала додому. У ліфті відчула, як її серце зжимається з кожним битям все більше й більше. Переступила поріг квартири та відчула, яке тут важке повітря. Не могла дихати. Вийшла на двір і так просиділа до самого вечора на лавочці.
Коли чоловік повернувся з роботи, то жінка вже спакувала всі свої речі та мовчки сиділа на дивані.
– Сашко, присядь, будь ласка
– Дякую, ноги не хворі, постою.
– Мені боляче від того, що зараз відбувається. Що трапилося між нами? Ти мене більше не кохаєш? Чому ти таких холодний по відношенню до мене? Раніше ти говорив, що кохаєш мене і що хочеш зі мною родину, дітей.
– Я тебе не кохаю. І дітей я не хочу – перебив різко дівчину Сашко, розвернувся та гупнув голосно дверима.
Олена довго плакала. Але потім пішла до ванної кімнати, вмилася. Глянула на своє відображення. “Ти сильна, ти впораєшся” – промовила жінка.
Наступного дня вона звільнилася з роботи та подала заяву на розлучення. Тимчасово переїхала до подруги, з якиою разом навчалася в університеті. Повернулася до Сашка, щоб забрати деякі речі.
– Я подала заяву на розлучення.
– Навіть так? Цікаво, як це ти таке зробила без мого відома.
– На щастя, дітей у нас спільних нема. Як і майна. Так що не хвилюйся, мені від тебе нічого не треба. Хочу тільки розлучитися і все.
Чоловік мовчки стояв і дивився, як дівчина збирає речі. Вона залишила всі його подарунки.
– Оленко, доню, стривай! – вибігла з кухні до дівчини свекруха. – Вибач мене, це я у всьому винна! Вибач, що ось так зруйнувала твоє щастя! Я молила у Бога, щоб той дав мені хорошу невістку, але тільки зараз зрозуміла, що це була ти! Я не хочу тебе втратити! Будь ласка, не йди від нас.
Ірина довго плакала та обіймала Олену. Але та просто мовчки вирвалася та вийшла геть. Олександр допоміг знести речі до таксі.
– Послухай – він взяв її руку та тихо промовив – все ще можна повернути назад. Я готовий на це.
Олена висмикнула свою руку. Глянула на балкон, де стояла заплакана Ірина та махала їй на прощання. Сіла у таксі. Навіть не подивилася на чоловіка.
Ще три місяці Сашко телефонував до дружини, просив вибачення та благав повернутися назад. Та і свекруха не давала їй спокою – приходила на нову роботу, плакала та картала себе за такий вчинок. Але Олена тведро вирішила – розлученню бути.
Через 5 років новій роботі жінка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він залицявся до неї та і дівчина не була проти. Скоро пара одружилася і в них народилися двоє синів. А Олександр й далі жив зі своєю мамо і більше не одружився.
Чи заслуговував тоді Сашко на другий шанс? Можливо, він усвідомив свою помилку та був готовий для Олени на все заради щастя?