Я не можу розсудити: хто правий, а хто ні.
У нашій родині сталась непроста ситуація.
У нас з чоловіком є доросла донька і син-підліток. Євген працює на заводі, та грошей усіх додому не приносить, частину грошей пропиває на гаражах з сусідами.
Мені 46 років, працюю посудомийницею в кафе. Донедавна працювала там кухарем, та ще влітку нас скорочувати почали, молодий персонал набирати, вони страви готують по-новому, краще. Зарплата значно менша стала, та часу більше і відповідальності тепер на мені немає.
У нашій сім’ї завжди було мало грошей. Вистачало впритиск на найнеобхідніше. Зайвого дозволити не мали змоги. Моя очка Алінка завжди казала:
– Вийду заміж за багатого чоловіка і більше не буду в цих злиднях жити!
– Ти б краще вчилась, а не про дурниці думала! – відповідала їй.
Та даремно було щось говорити. Дочка школу закінчила, а ким стане – так і не визначилась. В результаті пройшла курси по манікюру. Та чесно кажучи, руки в неї не з того місця, мабуть, ростуть. Чи вона не хоче, чи дійсно таланту не має, не знаю. На мені пробувала, то обскубала мені всі пальці. Зробила гірше, ніж було.
От така у мене донька. 21 рік, не вчиться, не працює, сидить у нас з батьком на шиї. Та міняти нічого не хоче. Чекає на принца.
Нещодавно вона мене повідомила про те, що збирається заміж вийти. Звісно, принц до неї не доскакав, кінь заглох напівдорозі. Та знайшла собі студента, на рік старший від неї. Живе з мамою у двохкімнатній квартирі.
Дочка вважає, що це він зараз бідний студент, а от знайде роботу, піде кар’єра вгору і він стане багатим-багатим.
– Я у тебе далекоглядна, матусю – казала мені.
З зятем познайомились, з його матір’ю теж. Навесні справили весілля невеличке. Ледве на стіл назбирали – грошей то ні у нас, ні у них небагато. Та й стали думати, що дітям далі робити?
Влітку зять пішов працювати. Консультантом чи ким. Зарплату отримував невелику, та вже хоч щось. Дочка теж казала, що піде працювати, та так своєї обіцянки не дотримала. Лінива вона до бісиків!
Жили вони у моєї свахи. Вона бачила – у нас місця немає. Ще ж син є, куди його дінеш. Тому жили вони у чоловіка. Рахунки, продукти, новий одяг – все оплачували чоловік зі своєю мамою. Моя Алінка жила за їхні кошти. Так мені соромно за дочку свою було, що годі й говорити.
Вже й сваха почала до Аліни говорити, щоб вона роботу шукала, та все марно. Тоді вона зателефонувала до мене:
– Ви або говоріть своїй дочці, що так справи не буде, хай іде працювати. Нам дармоїдів не треба! Або давайте мені щомісяця по 1000 гривень. Я ж голдувати їх за щось маю.
Я спершу образилась на такі заявочки. А потім сиділа і думала, а що якби мій син таку невістку додому привів? Я б теж була не в захваті!
Але лишніх грошей я не маю, щоб їй віддавати.
Уже й не знаю, хто правий? Як мені тепер бути?
Що ви порадите жінці?
