Ось вже декілька тижнів ми не спілкуємося зі свекрухою. Жінка образилася на них через те, що ми не дали їй гроші на відпочинок. Розповіла всім родичам, які ми невдячні егоїсти. Ніхто навіть зі сторони чоловіка не прийшов на хрестини нашого сина
У моєї свекрухи три сини, кожен одружений. Дві невістки намагаються за будь-яку ціну вгодити їй, але я маю інший характер, тому не поводжусь так.
Моя свекруха дуже любить, коли її слухаються. Вона роздає команди та очікує, що всі будуть біля неї скакати. Всі так і роблять, крім мене. Я не вивищую її над іншими. І Це їй дуже не подобається. Але я не звертала особливої уваги на всі ці вередування свекрухи.
Якось мама чоловіка покликала нам до себе в гості. Вона зібрала всіх синів і почала натякати їм, що хоче полетіти на відпочинок, тому потрібно скинутися їй грошима. Річ у тім, що на той момент я вже була у положені, чекала дитину. На роботу в нас пішли скорочення. Ми з чоловіком виплачували кредит на квартиру і дуже утискали себе в харчах.
Свекруха сказала кожному сину дати їй по 10 тисяч гривень. Я просила чоловіка відмовити їй, але він не міг і все заспокоював мене.
Я дивилася на чоловіка, чекаючи, що він щось скаже, а потім зрозуміла, що потрібно брати ситуацію у свої руки. Після того, яка свекруха вже почала розповідати за столом про свої плани на поїздку: що їстиме, що питиме і де житиме, я перебила її та сказала:
– Неоніло Степанівно, ми не можемо зараз оплатити ваш відпочинок. Не ображайтеся, але це нам не по кишені, мені скоро народжувати.
Я намагалася сказати це якомога спокійніше, щоб ні з ким не посваритися. Але сини та невістки втупили в мене свої обурливі погляди. Тоді я не знервувалась і звернулась до них:
– Чому ви виїдаєте мене своїми поглядами? Я ж не шкодую грошей, в нас їх зараз критично не вистачає навіть на власний побут, не те, що на чужі поїздки.
Свекруха встала і почала говорити зі мною у дуже різкому тоні:
– Софіє, до тебе ніхто не звертався. Я говорю зі своїм сином. Тримай свої гроші, раз скупа. Мені дасть мій син стільки, скільки треба.
Я глянула на свого чоловіка, а він мовчить. Зазвичай, він мене захищає, але зараз чомусь замовк і чекає розв’язки. Я вирішила не мовчати на такі слова свекрухи та сказала:
– У нас з вашим сином один сімейний бюджет. Тому я не дозволяю забирати з нього ні копійки на чужі розваги, коли у нас криза. На ваш відпочинок брати кредит я також не збираюсь.
Тоді чоловік заметушився. Почав мене заспокоювати. Але я вже не могла просто сидіти та мовчати. Зненацька в розмову вклинилася невістка:
– Ти просто жадібна, Софіє, от і все, – сказала вона з гордовитим виглядом.
– Ну, якщо ти не жадібна, Людо, то додай за нас нашу частину. – запропонувала я їй.
– Не переводь стрілки! – вона відповіла.
Я розуміла, що немає сенсу далі сидіти тут. Тим більше, не хотіла, щоб ці нерви якось повпливали на дитину. Тому я встала, попрощалась зі всіма і пішла. Чоловік пішов за мною. Я чула з коридору, як вони мене засуджують, але не звертала на це уваги.
Ми довго говорили вдома з чоловіком. Потім стало ясно, що мене ігнорує нас. Вся родина відвернула від нас після цієї ситуації. Я думала все якось налагодиться, коли я народжу. Ми запросили родичів на хрестини, але ніхто не прийшов.
Чоловік сказав, що це страх до матері змушує братів ігнорувати нашу сім’ю. З одного боку, я засмучена, але з іншого розумію, що не зробила нічого поганого. А не спілкуватися з нами – це їхній вибір.
Ось так виявилося. що гроші їй дорожчі за родину. Адже через якісь жалюгідні 10 тисяч на непотрібний відпочинок вона так обралася, що не хоче побачити свого новонародженого онука.
Варто помиритися з такою горе-родичкою? Чому ви так вважаєте?
