Світлана домивала посуд після обіду та хтось подзвонив у двері. Глянувши у вічко, вона невдоволено видихнула і відчинила. Перед нею стояла свекруха.
– Привіт! Не знала, що ти вдома. Я вам тут рибних котлет принесла! Дуже смачні, ти ще таких не їла!
– Орисю Петрівно, ви ж знаєте, що ми не їмо рибу! Нащо постійно її носити?
– Ну чого ти злишся, я зробила забагато, не викидати ж їх? Таке добро пропаде, думаю вам завезу.
Свекруха частенько привозила рибу. То посмажену, то свіжу, то ті нещасні котлети. Та те, що ми їх не їмо вона не чує. Чоловік ненавидів рибу. Його батько затятий рибалка, щотижня привозить карасів. Скільки себе пам’ятав мусив чистити їх і готувати. Наївся на ціле життя, а тепер і близько не переносить, навіть запах здається бридким. Тому кожен візит мами спалює чимало нервових клітин. Хоча її теж можна трохи зрозуміти, вже напевно сама не знає, що з тої риби придумати. Зрештою, могла і продавати!
Ще останнім часом вона взяла собі за звичку відкривати наш холодильник і брати все, що завгодно. То ковбаси собі відріже, то сиру, то суп ставить розігрівати. Якось вона з’явилася зі своєю подругою!
– Ми тут недалеко гуляли. Подумали чому б не зайти до вас, не погрітися, чаю не попити.
Сіли на кухні й наминали мій борщ. Ще й перед тим свекруха докоряла, що тепер така молодь, що нічого готувати не хоче.
Після місяця таких візитів Світлана не витримала. Подзвонила своїй колежанці з проханням:
– Слухай, що ти сьогодні робиш? Маю маленьке прохання до тебе, з мене смаколики!
Через годину вона з подругою була на порозі у свекрухи. Та з подивом відчинила двері й впустила їх.
– Ми тут поруч зустрілися. І я подумала, чому б заодно вас не провідати. От і суші з собою прихопили – невістка з широкою посмішкою простягнула пакет свекрусі.
Орися Петрівна терпіти не могла суші. Невістка гордо пішла на кухню, розставляла коробочки й ніби в себе вдома розмовляла з подругою. Потім відкрила холодильник, дістала звідти картоплю, відбивні й салат. І поставила розігрівати сковорідку.
– Ми трохи перекусимо, ви ж не проти? Одними сушами ситий не будеш, але ви все одно пригощайтеся! О, цей салатик дуже любить Олег, візьму йому. Добре?
Жінка стояла мов вкопана і нічого не говорила, лише кивала. По її очах було зрозуміло, що всередині у неї все горить. Але ж не буде вона сваритися при сторонній людині, стидно! Тож ми смачно поїли й пішли збиратися. На останок Світлана сказала:
– Ну ми ще до вас частенько будемо заходити! Дякуємо за обід! До побачення! – і пішли.
Після цього минуло два місяці. Свекруха стала дзвонити перед тим, як прийти. А ще питала чи нам потрібне те чи інше принести. І нарешті перестала брати з собою ту рибу. я рада, що вона все одразу зрозуміла і стала нас поважати. Адже вона була хорошою жінкою і мене не хотілося з нею постійно сваритися.
Чи правильно вчинила невістка?
