Я не бачила свою найкращу подругу, відколи та вийшла заміж і переїхала до чоловіка в інше місто.
Я сумувала за Тетяною, мені бракувало наших прогулянок, живого спілкування. Доводилося хоч якось виправляти ситуацію завдяки листуванню через соціальні мережі.
Подруга постійно мене запрошувала до себе в гості, обіцяла, що влаштує мені справжній королівський прийом, якщо я таки наважусь навідатися. Я постійно відмовлялася, бо сумнівалася, чи мій візит не викличе дискомфорту в чоловіка подруги, та й взагалі, кому подобається ночувати під одним дахом з малознайомою особою?
Після року вмовлянь я таки прийняла запрошення Тані. Вона скоро відзначатиме свій День народження, я не можу пропустити таке свято. Відпросилася з роботи, взяла квиток на потяг і наступного ранку нарешті побачила свою подругу.
Ми були надзвичайно щасливі, що, врешті-решт, зустрілися. Дмитро, чоловік Тані, мене дуже гарно прийняв, намагався справити на мене приємне враження, тож я зрозуміла, що всі мої хвилювання і тривоги з приводу знайомства з ним були марними.
Господарі хотіли пригостити мене вечерею, але я відмовилася. Пила лише чай. Пробалакали ми з Тетянкою всю ніч. Вже й світати почало, як ми зрозуміли, що пора вкладатися спати, бо завтра на нас чекає важливий день.
О 5 годині вечора мали прийти гості на святкування Дня народження. Я допомагала подрузі накривати на стіл, а ближче до вечора презентувала їй свій подарунок – конвертик, в який поклала 3 тисячі гривень.
Нові друзі Тані розійшлися десь опівночі. Усі були задоволені святкуванням, тому неохоче натягували свої куртки, бажаючи, або посиденьки продовжилися до самого ранку.
Після того, як всі пішли, ми швиденько прибрали зі столу, і зморені приємною втомою побрели до своїх теплих ліжок.
Прокинувшись вранці, я почула, що Тетяна вже миє посуд на кухні. Я вскочила на рівні ноги і поспішила їй допомагати.
До обіду ми привели квартиру до ладу, тож подруга запропонувала мені перед поверненням додому поласувати ще її фірмовою піцою. Я погодилася, бо знала, що Таня – відмінна господиня.
Ми заглянули в холодильник і зрозуміли, що бракує продуктів для приготування найсмачнішої піци у світі, тож зібралися і вирушили в найближчий супермаркет.
Таня весело бродила поміж стелажів, пританцьовуючи. Кидала у візок все, що попадалося їй під руки.
Ми підійшли до каси і почали викладати товари на стрічку. Таня одразу схопила пакети і поспішила завантажувати їх продуктами. Я зрозуміла, що платити вона навіть не збиралася. Розрахувалася сама, але думала, що подруга поверне мені частину суми після того, як ми повернемося додому.
Яка ж наївна! Тетяна навіть не згадувала про гроші, тож я вирішила сама їй нагадати про це.
– Тетянко, поки я не поїхала, давай розберемося з витратами на покупки в супермаркеті.
– Потім розберемося, а зараз – сідай до столу.
Це “потім” так , на жаль, і не настало. Я їхала в поїзді і розуміла, що подруга мене просто використала. Я ж їй подарувала немаленьку суму, а тут довелося ще й витратити половину авансу на продуктові запаси Тані.
Так і не змогла позбутися осаду, який залишився на серці після тієї поїздки. Нормального спілкування більше не виходило, тож я вирішила не мучити ні себе, ні її і перестала відповідати на дзвінки та повідомлення Тетяни взагалі.
Нещодавно знову отримала від неї запрошення на День народження, але я впевнена, що більше не хочу мати нічого спільного з людиною, яка тільки й думає про те, як використати інших.
Може я неправа, але так мені підказує моя інтуїція.
Чи погоджуєтеся ви з головною героїнею історії?
Можливо, вона перебільшує?
