Мій чоловік покинув мене і трьох доньок. У цей час я була вагітна четвертою.
Зараз моїм дівчаткам вже десять, вісім, чотири і два рочки. Наше життя налагоджене. Я маю пристойний дохід. Донечки мені усіляко допомагають, звичайно, у міру своїх дитячих можливостей.
Та тоді, коли колишній пішов я хотіла покінчити життя самогубством. Як я впораюсь сама? Чи зможу дати гідне життя моїм крихіткам?
Усі мої сумніви розвіяв випадок. Чоловік з майна залишив нам стару вантажівку, яка ледь їздила.Та робити було нічого. До магазину пішки з дітьми я б дійшла післязавтра.
Машина завелася. Ми поїхали. Коли завершили покупки, почався дощ. Я трохи засмутилася, адже у машині сильно продуває, але, що поробиш. Головне дістатися дому.
Проблеми почалися одразу. Машина не заводилася. Я намагалася щось зробити. Але, що?
Голосування також не дало результату. Жодна автівка не зупинилася. Дівчатка сиділи в машині, а я стояла на вулиці і плакала.
Неочікувано біля мене з’явився чоловік. Він тримав великий термос і бутерброди. Виявляється його сім’я тримає кіоск побутових товарів навпроти супермаркету. Вони побачили мене і вирішили допомогти.
Поки ми з дітьми перекушували, рятівник викликав знайомого механіка. Виявилося, що машина несправна. Мене і донечок відвезли додому.
Я спитала:
– Пане, вибачте. Я не маю грошей аби вам віддячити. Дякую, можливо тоді просто вип’єте чаю? У мене є дуже смачний пиріг.
– Голубко, у мене є лиш одне прохання: займайтеся допомогою іншим. Повірте, це добре і ви зможете налагодити своє життя.
– Дякую вам.
Я виконала свою обіцянку. І тепер я найщасливіша жінка.
А як вам ця історія?
