Моїй шкільній подрузі Марії через декілька тижнів виповнювалось 35 років. Ювілей.Вона сказала мені, що буде святкувати свій день народження у дорогому ресторані.
– Зізнатись чесно, я люблю показати, що живу заможніше за інших. Що я, наприклад, можу зайти у кафе і заплатити 50 гривень за каву, але сидіти у теплі і приємній атмосфері, а не Як інші десь у переході взяти її за 15 гривень і бігти з нею по вулиці.
Я промовчала. Але мені було дивно слухати таке.
– Я собі вже купила сукню.Заплатила за неї 7 тисяч гривень. А за меню я скільки заплатила! Навіть говорити не буду, бо тобі волосся дибки стане!
Машка – це людина, яка любила повихвалятись. Тая вже звикла до цього. Не перший рік дружимо. Всі гості почали готуватись, все-таки розуміли, що ресторан – це недешеве задоволення. Я придбала для подруги мультиварку, за яку віддала 2500.
Та за тиждень до святкування Машка заявила, що у неї плани змінилися і вони прийматиме усіх в себе вдома.
– Це навіть краще. Вдома і їжа смачніша, і атмосфера краща, свято шикарне буде – спокійно говорила Марія.
На святкуванні дня народження усім гостям довелось тулитись у невеличкій кімнаті. Було дуже незручно: і діти, і дорослі, а розвернутись немає де.
Стіл – це взагалі окрема тема. Більшість їжі була замовлена з сусіднього кафе. Були лиш одні салати і бутерброди. За пів години усе розмели. Я сама сиділа і нічого не їла, щоб іншим більше дісталось. Мені було соромно за Марію.
Ми з чоловіком взяли собою дворічного синочка. Але нічого, крім вареної картоплі йому не могли дати. Просто меню не було розраховане на дітей.
Та Машка і не думала хвилюватись, просо замовила три піци на 20-ох людей, які нам привезли холодними і через годину!
Я такого святкування ще не бачила.
Не встигли гості з’їсти піцу, як Маша поставила на стіл торт, з натяком на те, що пора розходитись, бро ми шумимо, а сусіди можуть і пожалітися..
Всі все зрозуміли. З’їли той торт і зібрались на вихід.
Я теж планувала іти, але Маша попросила мене посидіти з її донькою, поки вона прибере зі столу. Тож поки наші чоловіки пили чай на кухні, я гралась з дітьми.
Маша почала розпаковувати подарунки і конверти, які їй принесли.
– Добре, що я у ресторан не святкувала, бо мені нічого б не відбилося. А так я ще трохи у “плюсі” вийшла.
Я була здивована таким словам. Я не розуміла, чому Маша так поводиться, адже вона ніколи не була така.. І на доходи вона не б немала скаржитись. Її чоловік працює менеджером у класній фірмі, приносить хороші гроші додому, вони мають машину. Та і сама Марія, як і я отримує зарплату 15-16 тисяч гривень.
Як можна бути такою скупою і меркантильною людиною?
Я б ніколи не покликала гостей за пустий стіл. Я завжди готую так, що столи гнуться, ще й родичам щось з собою можу дати.
Я сумніваюсь, що знову піду на якесь свято до Марії. Це ще добре подумати треба! Я людина не жадібна, але розкидатись грошима я теж не хочу. Тим паче з таким ставленням!
А ви б пішли у гості до такої подруги?
